Напередодні Нового року — 31 грудня — ми проводимо Щедрий вечір (або Василів вечір) з Маланкою із «обходами» та щедрівками. А 1 січня приходить свято Василя (з радянських часів його в народі відмічали 14 січня — на Старий Новий рік). Свята Маланки й Василя йдуть один за одним: одне завершує річне коло, а друге — його починає. На Василя його тезок і Васильовичів вітають з іменинами. У кожній родині у перший день нового року свято Василя завжди було бажаним, з ним пов’язували кращі сподівання про привнесення у своє життя здоров’я, добробуту, родинної злагоди, щедрих врожаїв.
ВІДЕО ДНЯ
День Василя — свято на честь архиєпископа Василія Великого з Малої Азії, покровителя землеробства
– Ніч напередодні Нового року вважалася магічною, в цей час нібито відкривається небо, і святі чують кожну молитву, — розповідає Ніна Главацька, етнографиня, старша наукова співробітниця відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України у Пирогові. — 31 грудня — день преподобної Меланії римлянки (яка померла 439 року) в народі святкували як день Маланки (Меланки, Миланки), а 1 січня стало днем Василя на честь архиєпископа Кесарії Кападокійської Василія Великого з Малої Азії (він був вченим, богословом, покровителем землеробства). В народній уяві образи Маланки і Василя утворили стійку фольклорну пару.
1 січня стало днем Василя на честь архиєпископа Кесарії Кападокійської Василія Великого з Малої Азії – вченого, богослова, покровителя землеробства
За народними віруваннями у ніч напередодні Нового року Щедрий бог сходить з неба в хату, на селянську ниву і господарство. Його зустрічають в оселі душі предків, що перебувають у різдвяному Дідуху і у сіні на долівці. Люди ж намагаються створити образ достатку, щоб і у наступному році мати його. Ще з вечора родина збиралася за щедрою вечерею зі скоромними стравами (кількість довільна). В деяких регіонах варили кутю, приправляли її смальцем (наприклад, у Поліссі). За вечерею замовляли достаток в наступному році за допомогою обрядодії, коли діти заходили до хати і вдавали, що не бачать тата. А господар в цей час сидів за столом, однак за мисками з хлібами і пирогами його не було видно. Він дивувався, що його не бачать, і бажав, щоб і в наступному році було стільки ж хліба, як і нині. За віруваннями, Щедрий бог мав побачити цю картину достатку й багатства і посприяти, аби й наступний рік був не гіршим.
РЕКЛАМА
Опівночі селяни виходили на вулицю слухати, як Новий рік проганяє старий і свариться з ним, бо старий хоче забрати із собою все, а Новий хоче віддати погане і залишити собі хороше. Господарі палили новорічні вогні — вони вважалися священними, бо в них нібито згорало торішнє зло. Цей вогонь, за віруваннями, очищав людські душі від скверни. В нього кидали сміття, виметене з хати вперше після Різдва, а також сіно і солому, якими притрушували долівку в хаті від Святвечора. В деяких регіонах всі домашні перестрибували через це вогнище, щоб «всяка нечисть у вогні залишалася, а нам чистими увійти в Новий рік». Через вогнище переводили худобу, «щоб була здорова і добре плодилася».
Вогнище на Василя, яке очищає людські душі від скверни
Обряди на Василя
Дівчата в цю ніч ворожили на долю, а хлопці збиткувалися — крали ворота, брами чи навіть худобу. Інші ж — сваталися, якщо восени отримали відмову. На хлопців, яким вдалося щось непомітно викрасти, чекав могорич від господаря. Якщо ж крадія вдавалося впіймати на гарячому, то вже парубок пригощав власника оселі.
РЕКЛАМА
На Василя виконували основний обряд — оселі засівали зерном. Вдосвіта обмолочували дідух, після чого його повертали назад на покуть, а зерно зсипали у спеціально виплетену рукавицю. Потім господар будив дітей-хлопчиків. Вони засівали спочатку власну оселю: «На щастя, на здоров’я, на Новий рік! Роди, Боже, жито-пшеницю, всяку пашницю Будьте здорові, з Новим роком та Василем!» Засівання на Василя — символічне, адже святий Василь — покровитель землеробства.
Засіявши вдома, хлопчики посівали по сусідах, за що отримували яблука, бублики, солодощі, дрібні гроші. Першого посівальника-полазника господині садовили на порозі, «щоб у хаті добро сідало». У тих родинах, де не було дітей-хлопчиків, посівальників просили обмолотити дідуха — макогоном, рублем чи качалкою, щоб висипалось трохи зернят. Обмолочене зерно ділили на три частини: з однієї засівали господу й сусідів, іншу тримали для весняної сівби, а решту віддавали корові, коли отелиться.
Засіявши вдома, хлопчики посівали по сусідах, за що отримували яблука, бублики, солодощі, дрібні гроші
В перший новорічний день звертали увагу на «полазників», які заходили до хати першими. На цю роль краще всього підходили молоді чоловіки. А в західних регіонах «першими полазниками» вважали не тільки людей, а й домашніх тварин, тому коня, вівцю або півня зранку заводили в оселю і пригощали.
Вже зранку навідувались до господарів посівальники, які снували від хати до хати компаніями, а ще «водили Козу», виконували різні обряди. Якщо діти засівали удосвіта, в магічний, як вважалося, час, то дорослі ходили вдень Цікаво, що засівали не оселю, а обсипали господарів, приказуючи: «Сійся, родися, жито-пшениця, всяка пашниця, на щастя, на здоров’я, на Новий рік, щоб уродило краще, як торік, — Коноплі під стелю, а льон по коліна, щоб у вас, хрещених, голова не боліла. Будьте здорові, з Новим роком!» Зерно від посівальників не змітали зразу — воно повинно було переночувати в хаті декілька днів. Розкидане по хаті зерно потім збирали окремо і ним підгодовували птицю — курок, індиків, «щоб краще неслися», а горох тримали на весняний засів (додавали до основної маси зерна) або весною «загодовують» цим горохом гусенят — «щоб великі росли».
РЕКЛАМА
Інколи в хаті недужого навхрест посипали зерном, щоб повернути здоров’я. А ще жило вірування, що пшениця, якою посівали новонародженого, мала помічну силу. І як засівали немовля, то від охочих розжитися зернятами не було відбою — розбирали все. Як посипати цим зерном яблуню, то буде завжди врожай, як жінка без дітей з’їсть те зернятко, могла народити. Так було й з худобою…
Існувало повір’я, що в перший день Нового року в будинок входить Доля і кудись вселяється. Вона могла «вселитися» в господарську річ або тварину. Тому треба пильнувати, щоб долю не викрали. В хаті могла зникнути якась річ. Її могли винести будь-хто з гостей. І щоб повернути крадене (тобто долю), треба було хазяям відкупитися, виставити могорич і гостювати винуватця. Якщо господар добре пильнував і вкрасти не пощастило, то викуп вимагався вже від невмілого «крадія».
Коли гучні компанії ходили по селу, то не можна було відмовляти щедрувальникам-посівальникам, щоб «не вигнати з хати добро». Щедрівки проголошують на добробут, багатий врожай, приплод у худоби, а засівалки («сію-вію, посіваю») схожі на щедрівки. Ходили ватаги — «перевдягнені мандрівники». Серед них обов’язково мав бути Василь, Маланка, Дід та Баба, Циган, Коза, Кінь тощо. Мандрівники брали з собою плуга чи рало, серп. Заходячи на подвір’я здійснювали новорічний засів: орали і засівали сніг, а потім волочили. Нерідко в хату заводили справжнього коня або козу. Ці тварини — символи достатку, добробуту, врожаю, сили й витривалості, тобто тих благ, які були бажаними в наступному році. Символічні ж оранки мали на меті забезпечити благополучний обробіток ниви у наступному році. Обряд прийшов, вочевидь, ще з дохристиянських часів, коли Новий рік відзначали навесні.
Коли «Козу водили», ходили ряджені, з якими був вже і Василь. Гурт носив оббитою шкірою маску кози. А ритуальне дійство включає танець «Кози», її «вмирання» і «воскресіння». Коза смішить, веселить, як і Маланка. Коли Коза втекла від Діда, її хлопці підстрелили, вона «нежива стала». Сценарій хоч і драматичний, але символічний — вмирає старий рік, наступає новий, перемагає віра землероба в весняне оновлення. Козу намагаються «оживити», їй співають, приносять дари. «Водіння Кози» перетворилося в обрядову гру і народну виставу з гумористичним змістом.
“Де Коза ходить, там жито родить…”
Заборони та прикмети
Як і на інші свята зимового циклу, в цей день притримувались заборон. Не брали в борг та не позичали, щоб не передати своє щастя. Жінки категорично не засівали — ця роль чоловіча. Перший полазник — також чоловічої статі, бо жінкам першими не можна заходити в хату, щоб не порушувати звичай. Посівальникам не відмовляли проводити старовинний обряд, інакше «з хати піде добро». Піде щастя, якщо вимітати зерно з оселі. Погані слова в цей день недопустимі, як і сварки, конфлікти.
В народі казали, що «січень на поріг — прибуло дня на курячий скік» і уважно слідкували за погодою: як в Новий рік дощ, то на Великдень — сніг. «Новий рік погодний — то врожай огрядний».
У деяких регіонах вважали: щоб якась задумана справа приносила в подальшому успіх, то її слід почати саме в перший день року.
Обряди різдвяно-новорічного циклу засновані на так званій вербальній, імітаційній та ініціальній магії, а також наданні сакрального статусу святу як особливому часу в році, коли здійснювана обрядодія обов’язково принесе бажаний результат і за допомогою слова, руху, танцю можна вберегтися від зла і привернути добро в наступному році.
Нагадаємо, що слід зробити у Другий Святвечір та на Водохреще, щоб весь рік бути здоровим.