Гуцульські танці характеризуються особливою енергійністю та ритмічністю. Це мистецтво, яке зачаровує красою. Тож не випадково воно знайшло відображення і в порцеляні.
В інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка та дослідниця історії українського фарфору, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповіла про роботи на цю тему. У кожній з них стільки експресії!
«Жовтий, зелений кольори й теплі коричневі відтінки нагадують традиційну кераміку Карпат»
— Гуцульський танець став джерелом натхнення для українських фарфористів, — говорить Людмила Карпінська-Романюк. — Ось ваза Миколи Трегубова «Гуцульський танець», яка вражає красою. Вона сповнена ритму та внутрішнього руху — й ніби звучить, як трембіта над карпатськими полонинами. У центрі композиції — дівчина, мов весняна квітка, навколо якої у коловому танці «кружляють» парубки. У кожному жесті відчувається пластика та легкість.
ВІДЕО ДНЯ
М. Трегубов. Декоративна ваза «Гуцульський танець». Коростенський фарфоровий завод. 1960. Національний музей декоративного мистецтва України
— Краса!
РЕКЛАМА
— Жовтий, зелений кольори й теплі коричневі відтінки нагадують традиційну кераміку Карпат. «Гуцульський танець» — це образ України як простору живої традиції, де музика, рух і колір зливаються в єдине святкове коло. Ваза ніби зберігає пам’ять про народні обряди, про силу землі й ритм гір, перетворюючи побутову річ на поетичний символ культури.
— Яка робота на тему гуцульських танців ваша улюблена?
— Кожна цікава по-своєму. У невеликій, але напрочуд живій композиції Ольги Рапай «Гуцули, що танцюють» застигла мить руху — легкого, щирого, сповненого внутрішнього ритму. Дві постаті виглядають у танці так природно, ніби фарфор на мить став музикою. Їхні кроки пружні, руки впевнені, а обличчя — зосереджені й водночас світлі. Це не просто сувенір — це сконцентрований образ народної енергії, переведений у тендітну матерію порцеляни. У невеликому форматі (висота скульптури — 13,5 сантиметра) авторка роботи досягає відчуття простору й динаміки — танок ніби продовжується за межами композиції.
РЕКЛАМА
О. Рапай. «Гуцули, що танцюють». Полонський завод художньої кераміки. 1958. Хмельницький обласний краєзнавчий музей
У цій роботі відчутна та пластична ясність і внутрішня мелодика образу, що згодом стане впізнаваною рисою її творчості. Цей твір експонувався на міжнародному ярмарку у Марселі. У ритмі гуцульського танцю ожила енергія української культури. Вона звучала переконливо — як впевнений голос традиції серед багатоголосся світу.
«Кобальтово-сіра гама створює відчуття прозорого гірського повітря»
— Хто ще з відомих митців втілив у порцеляні красу гуцульського танцю?
— У вазі «Закарпаття» мисткині Луїзи Галікеєвої фігури танцюристів зведені до узагальнених силуетів, що нагадують тіні або відлуння народного танцю. Вони не мають індивідуальних рис, бо стають образом спільноти, колективного жесту, традиції, що передається з покоління в покоління. Кобальтово-сіра гама створює відчуття прозорого гірського повітря. Світлі площини фарфору звучать, як туман над полонинами, а стримані мазки — як кроки танцю, що повторюються у нескінченному колі. Орнаментальний фриз у верхній частині вази зображує смереки — вони обрамляють цей невидимий простір. Мисткиня ніби переносить у фарфор дух Карпат — вільний, музичний, світлий.
Л. Галікеєва. Ваза «Закарпаття». Чернівці. 1963
— У вазі Луїзи Галікеєвої «Аркан» танець розгортається по колу, мов безперервний ритм, що огортає форму, — продовжує Людмила Карпінська-Романюк. — Тут танець у мерехтінні силуетів, що повторюються, ніби відлуння кроків у горах. Постаті танцівників узагальнені, майже знакові. Вони не деталізовані — лише окреслені легкими мазками, що передають нахил тулуба, підняту ногу, розпростерті руки. Відсутність дрібних подробиць підсилює відчуття ритму: танець стає графічним, майже орнаментальним. Сині фігури зливаються з молочно-білою поверхнею вази, ніби постають із серпанку полонини.
РЕКЛАМА
Л. Галікеєва. Ваза «Аркан». Чернівці. 1967
— Вишукана робота!
— Композиція побудована за принципом кола, як і сам танець. Танцівники, взявшись за руки, творять безперервний ланцюг, що обвиває форму посудини. Орнаментальна смуга внизу, з геометричними мотивами й золотавими акцентами, підсилює декоративність і водночас «приземлює» рух, надає йому опори. Декор вази досить лаконічний: кобальт, легкий золотий контур, небагато кольору. Але саме ця лаконічність створює особливу поетику. Танок тут — не видовищний, а внутрішній, мов пам’ять про традицію, що передається через знак і силует.
Читайте також: «У гуцульському вбранні є чимало знаків-оберегів», — колекціонерка Людмила Карпінська-Романюк
У композиції Олени Хренкової «Аркан» ми бачимо не просто танець, а ритуал сили, єдності й чоловічої гідності. Троє гуцулів, з’єднані руками у щільне коло, творять замкнений простір руху. Їхні постаті нахилені вперед, крок досить пружний. Це аркан — древній танець, що народжується з ритму гір і звучання трембіти.
О. Хренкова. «Аркан». Полонський завод художньої кераміки. 1964. Хмельницький обласний краєзнавчий музей
Пластика вирішена узагальнено й лаконічно. Чисті площини білої порцеляни контрастують із насиченим червоним кольором у вбранні, стриманими золотавими акцентами й чорними лініями взуття. Колористика мінімалістична, але виразна — вона працює на ритм, підкреслює коло, що не розмикається. Фігури майже симетричні, та кожна має власну інтонацію: центральний танцівник із вусами — зосереджений, внутрішньо зібраний, двоє інших ніби підтримують спільний подих. Особливість композиції — в її замкненості. Глядач мимоволі відчуває рух по колу, хоча танок застиг у фарфорі. Постаті утворюють своєрідну скульптурну архітектуру — міцну, стійку, майже монументальну, попри камерний формат. У цій композиції відчувається ритм землі, тяжіння до спільності, до традиції, що тримає покоління разом.
До речі, запрошуємо читачів «ФАКТІВ», які є поціновувачами краси порцеляни, до першого в Україні Музею фарфорових фігур ShvetsMuseum. У колекції музею ви зможете побачити найкращі зразки світових фарфорових мануфактур. У музеї є зал українського фарфору, де представлено чимало унікальних робіт вітчизняних майстрів-фарфористів. Неймовірна порцелянова подорож подарує вам багато позитивних емоцій та запам’ятається на все життя!
Раніше в інтерв’ю «ФАКТАМ» Людмила Карпінська-Романюк розповіла про образи співачок, втілені в українській малій пластиці двадцятого століття.
Фото з альбому Людмили Карпінської-Романюк
Фото у заголовку: М. Трегубов. Декоративна ваза «Гуцульський танець». Коростенський фарфоровий завод. 1960. Національний музей декоративного мистецтва України