Відомий театральний та кіноактор Олексій Зубков зізнається, що немає часу на депресію — роки великої війни він продовжує грати у виставах, зніматися та «тримати оборону» рідного села. Його поява у пʼятому сезоні популярного серіалу «Коп з минулого» (ICTV2), премʼєра якого відбудеться вже 29 вересня, стане приємним сюрпризом для всіх шанувальників іронічного детективу. Олексій вирішив не розповідати про свою роль і залишив інтригу. А ось про життя під час великої війни, власний досвід виживання та найважчі моменти, поділився з «ФАКТАМИ».
«На третій день вторгнення я отримав автомат»
— Відчуття були дуже приємні, — згадує Олексій роботу над серіалом «Коп з минулого». — Весь творчий процес відбувався професійно і чітко. До того ж, я був радий побачитись з друзями-акторами, з якими не бачився з початку війни. Ми знімали у травні, і я навіть, не памʼятаю, чи були тривоги під час роботи. Після тривожних ночей останніх місяців, здається, тоді було затишшя.
ВІДЕО ДНЯ
— Кіно та театр вже давно відновили роботу. Як це було на початку вторгнення?
– Був час, коли все стало на стоп. Всі займалися тільки обороною країни. Театр зачинився, кіно не знімалося. 25-го лютого 2022 року у мене мав бути знімальний день, але…
Восени відновив роботу Театр імені Франка, а зйомки у мене стартували наприкінці 2022 року. Це був чотирьохсерійний фільм — історія про пологовий будинок у перші дні великої війни.
РЕКЛАМА
Читайте також: «За три місяці схудла на 14 кілограмів»: акторка Надія Хільська про життя після загибелі чоловіка на війні
— Де ви зустріли вторгнення?
– Дома, ми живемо між Києвом та Борисполем. Ситуація була важка. Так склалося, що мою маму, яка жила у Бучі, за два дні до початку великої війни я привіз у Київ. А ось мама дружини, яка жила у Северодонецьку, відмовилася виїжджати. Казала: нас так охороняють хлопці з 2014-го року, що ніхто не пройде. Вона сильно помилилася… Я на третій день вторгнення, нарешті, отримав у сільраді зброю і став на чергування.
РЕКЛАМА
— Що вам видали?
– Автомат. В школі я проходив курси, займався біатлоном і щось памʼятав. Нам показали, як зібрати-розібрати автомат. Пізніше вивозили на полігон на навчання. Тоді все наше село стало на захист, від студентів до 75-річних чоловіків. Жінки з ранку до ночі готували їжу, ми чергували. Але і зараз не розслабляємось, продовжуємо робити свою справу і сподіваємось, що перемога настане якнайшвидше.
Робочий момент зйомок серіалу «Коп з минулого». Олексій з колегою, актрисою Дар’єю Трегубовою
— Що сталося з мамою вашої дружини?
– Сєвєродонецьк окупували, мама пропала і тиждень з нею не було звʼязку. Її квартира вціліла, а будинок навпроти розбомбили повністю. Днів десять вона просиділа з іншими людьми у підвалі, коли температура була мінус 17 градусів. Їжі не було — вони ділили один сухар на пʼятьох людей та пили конденсат з труб. В цей час дружина просто «чорна» сиділа на телефоні і намагалася звʼязатися з моргами та лікарнями. Врешті ми знайшли якогось «рейнджера» з Сєвєродонецьку. Дружина його вмовила, і він ходив по підвалах, шукав, кричав і знайшов маму. Нам тільки кинув повідомлення: «Жива». Потім зміг її вивести та посадити на евакуаційний потяг. Вона сказала, що у Києві, навіть, виходити не буде — тут було гучно — і поїхала у Львів. З речей — тільки документи. Нам допомогли друзі зі Львова, які їй дали прихисток. А врешті вона поїхала до села Городенка Франківської області, де народилася. Сказала: «Це моя рідна земля». Там живе і зараз.
РЕКЛАМА
— А ваша дружина і донька?
– Златі тоді було 15 років. Я казав дружині забирати її та їхати у більш безпечне місце. Але Злата кричала: «Я не від кого бігти не збираюся», а дружина не хотіла мене залишати самого. Але врешті, вони поїхали до мами у Городенку. Дружина, правда, у квітні повернулася, а Злата там була до початку навчального року.
Читайте також: Кричати про те, що відбувається: названа стрічка, яка представить Україну на «Оскарі»
«Зранку — пляж, ввечері — вистави, вночі — вино»
— Що з квартирою вашої мами у Бучі?
– Вона так і живе у Києві, їй вже 88 років. Квартира в Бучі вціліла. Перед великою війною помер батько, і ми планували перевезти маму у Київ у березні. Раптом за тиждень до початку вторгнення вона дзвонить: «Перевези мене зараз». Кажу: «В мене зйомки, ми ж домовилися на березень.» Але вона наполягає — перевези і все. За два дні до вторгнення вона вже була у Києві. Пізніше я питав, що трапилося? Вона лише відповідала: передчуття.
— А у вас було передчуття?
— Ввечері перед початком повномасштабного вторгнення, я хіба сказав Златі, що варто заїхати на заправку і заправити повний бак. Але зробив це про всяк випадок, бо, чесно, не хотів вірити в те, що в 21 столітті може статися велика війна. На жаль, історія повторюється, а люди нічому не вчаться. Як актор, вивчаючи драматургію, я розумію, що за 2 тисячі з гаком років люди не змінилися зовсім.
«Мені здається, мистецтво мало б більше говорити про війну», – впевнений актор
— На жаль…
— На щастя, ми не втратили вміння любити, піклуватися про ближнього. Але шкода, що знищуємо ближніх і думаємо більше про себе.
— Згадуючи досвід спілкування з колегами на росії, чи підтримав вас хтось у перші місяці вторгнення?
— Ті, з якими я спілкувався близько, досі мені дзвонять і вибачаються. Кажуть: навколо зомбовані люди, які не хочуть нічого бачити і чути. Навіть думати про те, що неправі. Знаєте, у ці часи, мені здається, мистецтво мало б більше говорити про війну. Я розумію, людям треба відволіктися, але треба показувати правду світу. Не тільки у документальному кіно і новинах. Мова про художнє кіно, яке має більшу аудиторію.
— Хоча деякі актори проти фільмів про війну саме зараз.
— Памʼятаю, був третій день великої війни, я виїхав на Дарницький вокзал Києва, до мене підійшов дядько і сказав: «Ви обовʼязково повинні про це знімати». Про це кажуть і військові. Всі питають: «Чому немає фільмів про війну?» Навіть, під час другої світової знімали. Пам’ятаю чудову картину «Райдуга», де наша видатна Наталія Ужвій грала повію та віддавалася німцям. Він був знятий у 1943 році.
Читайте також: «Вибухова хвиля дійшла аж до нашої квартири»: відомий актор Юрій Вихованець про життя під час великої війни
— Ви б зіграли росіянина?
— Мені два рази пропонували, я відмовився. Поки не готовий. Але для творчої людини все сильно залежить від матеріалу, яку загальну думку несе фільм. Цим нас можна «підкупити». Всю війну я молю Господа, щоб мені моєю професією надав можливість вселяти в людей віру та надію.
«Я координую роботу мобільної вогневої групи і вчуся літати на дроні», – каже Олексій
— Про що мрієте після нашої перемоги?
– Що всією родиною виїду на море. І до Криму хотілося би повернутися. Памʼятаю той кайф, коли наш театр на два місяці на гастролі виїжджав до Севастополя. Нас селили в пансіонаті, де була закрита територія і свій пляж. Ми їздили родинами, це були не гастролі, а відпустка. Зранку — пляж, ввечері — вистави, вночі — вино. Але поки мрія одна і буде такою, поки ми не переможемо.
— Що дає вам сил зараз?
– Я просто знаю, що не можна розклеюватися. У мене родина, дві мами, кіт, собака, друзі, театр, чергування. Віра і молитва. Треба мріяти і малювати картини перемоги.
Читайте також: Я опинився з автоматом в метро, чекаючи російського десанту: популярний актор про особисту втрату
— Ви досі на чергуванні?!
– Так, я координую роботу МВГ (мобільна вогнева група — Авт.), яка збиває шахеди. А ще я вчуся літати на дроні…
Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв'ю з квір-людиною, волонтером і активістом Едвардом Різом про життя під час великої війни і про те, що любов до своєї країни не має гендеру.