Водохреще — одне з найважливіших православних свят. В цей день згадують хрещення Ісуса Христа в річці Йордан та його явлення народу як Спасителя та Месії. Зі зміною церковного календаря на новоюліанський дата свята перейшла з 19 на 6 січня.
Дідуха підпалювали у саду, щоб «теплий дух накликав весну»
— Водохреще (або Йордан, Ардан, Водощі) є третім і завершальним у різдвяно-новорічному циклі свят, — відмічає Ніна Главацька, етнографиня, старша наукова співробітниця відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогів). — У Біблії сказано, що Ісус Христос у 30-річному віці прийняв хрещення від Івана Хрестителя в річці Йордан. А голос Бога-Отця назвав Ісуса своїм Сином, на якого зійшов Святий Дух в образі голуба. Тому свято ще називають Богоявленням. Віряни вважають, що саме Хрещення Господнє засвідчує таїнство Святої Трійці — саме в цей день Бог з’явився у трьох іпостасях: Бог Отець — у голосі, Син Божий — у плоті, Дух святий — у вигляді голуба.
ВІДЕО ДНЯ
Ісус Христос у 30-річному віці прийняв хрещення від Івана Хрестителя в річці Йордан
Надвечір’я перед Богоявленням в народі називали Голодною кутею, Другим Святвечором, Хрещенським або Голодним Святвечором чи Другою Вілією. Щодо назви є декілька думок. Одні дослідники вважають, що через те, що протягом дня (аж доки ввечері не посвятять воду в церкві) люди постували, інші — що готували не таку багату вечерю, як на перший Святий Вечір чи на Щедрий Вечір. Найбільш вірогідним припущенням є те, що на Другий Святвечір не закликали вечеряти святих душ та Щедрого бога, а якраз їх проганяли.
РЕКЛАМА
На стіл виставляли довільну кількість страв — всі пісні. У давнину протягом дня тримали піст, але на дітей, хворих та вагітних це не поширювалось. Дозволялось найчастіше їсти якусь пісну юшечку, печену картоплю — просту і доступну їжу. Вечерю починали з куті. І досі зберігається традиція готувати поширені українські страви: пиріжки з маком, варений колочений горох з олійкою, вареники з капустою, гречкою, з сушнею, чорницями, сливами, звісно ж пухкі вареники з маком, також варять капусняк, смажать рибу, тушкують капусту з грибами чи чорносливом. Готуючи пироги, господиня рукою з залишками тіста (від замісу) йшла перев’язувати соломою яблуні в саду зі словами: «Щоб на той рік родили яблука такі добрі, як це тісто». З роками до класичного переліку продуктів додавались нові: наприклад, хек з овочами, запечені овочі, в тому числі броколі та цвітна капуста, смажені печериці. А ще можна зараз купити свіжі огірки, перці та помідори…
Після вечері був поширений звичай проганяти кутю. Чоловіки з рушниць стріляли у повітря, а діти били знадвору палицями й макогоном в причілок хати або по воротях, приказуючи: «Іди, кутя, з покуття, а узвар — на базар, паляниці лишайтеся на полицях, а Дідух, іди на теплий дух, щоб ми зняли кожух». Дідух підпалювали у саду, щоб «теплий дух накликав весну». Потім дівчата збирали попіл і розсівали його по городах, «аби огірки родили».
Вечерю починали й завершували кутею
Ввечері 5 січня у церквах здійснювали відправу і святили вечірню воду, яка вважалася кориснішою від усякого лиха, ніж «йорданська». Коновки, які готували для води, оздоблювали безсмертниками, васильками тощо. Заздалегідь в пасічницьких родинах робили обрядові свічки — трійці. Повернувшись з церкви, господар робив кропило з колосків, цілющих трав і свяченою водою окроплював всю господу. Скропивши хату, крейдою малювали всюди хрести. В окремий горщик складали недоїдки з вечері — «по три ложки для долі». Її віщуватиме той, хто останнім прийде з Йордану. Тому всі, хто наступного дня йшов до річки на посвячення, намагалися швидше прийти додому.
РЕКЛАМА
Вечерю починали й завершували кутею. Перед трапезою господар з ложкою куті тричі «закликав мороз», приказуючи: як зараз не прийде, то й протягом року хай не йде і не морозить збіжжя і худобу. Це дійство особливо приваблювало дітей, які виглядали у вікна і теж на всі голоси запрошували мороз на кутю.
За легендами, вночі вода хвилюється в ріках. Деякі відважні ходили туди ще опівночі набрати водички, яка вважалася цілющою і зберігалась у «знаючих» селян за образами на випадок поранення або тяжкої хвороби. Також запасалися водою наступного дня зранку — на церковному обряді освячення. А дівчата набирали води та чимдуж додому — яка швидше дістанеться хати, та й першою заміж вийде.
6 січня віряни освячують воду, яка є головним символом свята. Християни вірять, що така вода на Водохреще має цілющі властивості, нею можна вилікуватись від недуг. Тому її зберігають увесь рік, і вона не псується. На Водохреще за давніми традиціями освячення води проводили просто неба на березі річок, озер чи струмків. Напередодні вирубували великий хрест і престол (поливали буряковим квасом на Поліссі, Полтавщині), оздоблювали аркою з ялинових або соснових гілок — робили «царські врата», прикрашаючи калиною, сухими чи свіжими квітами, хвойними гілками, а також стрічками й рушниками. Так само могли прикрашати й межі ополонки. Після ранкового Богослужіння процесія прямувала до водойми: попереду несли дерев’яний хрест і хоругви, хор співав «Голос Господній…», за священником йшли віряни — старі, молоді і діти. Кожен з пляшкою або глечиком для води. Хлопці несли з собою голубів, а мисливці — рушниці, заладовані клейтухом. Як на колишній Гетьманщині парубки та молоді чоловіки їхали до річки на конях, заломивши по-козацькому сиві шапки. Біля хреста весь похід зупинявся і ставав на льоду великим барвистим колом на тлі білого снігового покривала.
Ритуал освячення води зберігся до наших днівРЕКЛАМА
Після відправи священник занурює в ополонку хрест. Хор співає: «Во Йордані хрестився ти, Господи». Побутувало вірування: коли хрест в ополонці, то чорти вистрибують на берег і чим довше там пробудуть, тим більше їх згине. Така інтерпретація пояснюється уявленнями про пекло, де завжди страшна спека. А під час холодів на Водохреще чорти мусять замерзнути. У багатьох місцевостях із першим зануренням хреста стріляли з рушниць — наче цілились у чортів, які шукали спасіння у просторі. Підлітки позаду стрільців в цей час випускали голубів, які символізували Святого Духа. А ще вірили, що чорти залишаються на землі доти, доки котрась із жінок не випере білизну у річці Тож старші жінки забороняли донькам і невісткам прати білизну ще тиждень після Йордані, «щоб більше вигибло нечистої сили від водосвятських морозів». Йорданську воду підливали і в колодязь, щоб там не водилося нечисті.
Купання в ополонці раніше не було загальноприйнятим звичаєм
— Існує переконання, що вода цього дня набуває магічного значення, дуже поширені легенди про перетворення води на вино, а також те, що вона має цілющі властивості, — пояснює Ніна Главацька. — Традиційно йорданська вода з ополонки вважалася універсальним засобом захисту. Вмивання та пиття свяченої води було масовим. Коли священник опускає хрест, дівчата на виданні найперше намагались вмитись. Деякі робили це вдома, занурюючи до мисок намисто або кетяги калини, щоб обличчя було красивим. На Гуцульщині хлопці водять дівчат до ополонки — «щоб сі умила та красна була». А от рибалки опускали край сітки у воду, аби риба йшла весь рік. Окрім води, важливим символом свята був крижаний хрест. На Волині після служби недужі прикладалися до нього хворими частинами тіла. Дехто відколупував частинки криги й клав у посудину разом з освяченою водою. Вчені називають названі обряди магією схожості. Симпатична магія — досить поширене явище в українській культурі.
Важливим символом свята був крижаний хрест
Пірнання до ополонки раніше не було загальноприйнятим звичаєм. Йорданській воді приписують сильні цілющі властивості, тож купатися в ополонці могли з лікувальною метою. Є згадки з Кубані, що під'їжджали підводами із хворими людьми, спускали їх до води, а потім накривали кожухом і везли додому. На Галичині й Поділлі купалися ті, хто мав коросту. Часто купалися просто з профілактичною метою.
Етнографи фіксували у різних куточках Україні як пірнання, так і стояння по коліна у воді та обмивання тіла з лікувальною метою. Також згадуються хлоп'ячі забави зі штовханням у воду. Про масовий характер купань не йшлося. Проте для окремих категорій (в першу чергу колядників і ряджених) ритуальне купання було етапом очищення. І ось чому. Період різдвяно-новорічних свят зберігає залишки дохристиянського святкування народження нового божества сонця у найдовшу ніч. Вірили, що в цей час межа між світом людей і потойбіччям стає тоншою, тому і уявлення, що душі померлих предків можуть прийти у гості. Саме тому ворожіння на долю й врожай, звичаї ставити додатковий посуд для померлих на Різдво, шанобливе ставлення до колядників і ряджених. Адже вдягаючи маски й костюми, вони тимчасово ховали свої «людські» риси і ставали символічними потойбічними посланцями, від яких залежить добробут і здоров'я родини в наступному році. А ще маски — це тисячоліттями перевірений спосіб обманути смерть. І під кінець різдвяних святок ряджені мали символічно повернутися в свою «людську» подобу. Для цього їм влаштовувалося купання на Водохреща на різних слов'янських територіях. В українців цей звичай найдовше зберігався на Північній Буковині й Подніпров'ї.
У радянські часи ні про які офіційні святкування, звісно, не було й мови. Проте ніхто не забороняв моржування. Впродовж 2000-х років купання стало масовою українською традицією, і сьогодні вже важко уявити без цього наше Водохреща. Традиції оновлюються, доповнюються та наповнюються новим сенсом. Хоча вважається, що купання очищає душу та дарує здоров'я, спеціалісти радять все ж не ризикувати і дотримуватися правил безпеки і рекомендацій лікарів щодо купання у холодній воді.
Купання на Водохреще
Після обряду освячення води родини йшли додому. Перед застіллям батько брав пучечок пахучого зілля з-за образу Божої Матері, занурював його у свячену воду, і кропив родину, приміщення, дерева, худобу. На Поліссі подекуди вважали, що не можна кропити свиней, бо «родилось — не милось, зросло — не хрестилось, після смерті ославилось» (на Різдво і Великдень готують печене порося).
На свято час проводили з гучними забавами: запрягали в сани коней, робили «хургало» (прив'язували сани на шворках до колеса) на льоду і розганяли такі каруселі з шаленою (навіть небезпечною) швидкістю. В західних областях каталися на великих санях (гринджолах). На Полтавщині колись «вчили коней і молодих волів»: кіньми їздили доти, доки не вкриються потом, а потім кропили їх «йорданською» водою —”щоб здорові і слухняні були".
У свято ще щедрували, виконуючи: «Ой, на річці на Йордані золотий хрест вишиваний. Злетілися Ангелоньки, взяли Христа на крилоньки, понесли до церковці, поставили на престолці»… А ще парубки величали господарів: «Гей, пане господарю, в тебе в дворі як у раю: верби груші родять, в тебе дочки в золоті ходять, сини в царя служать і царевичку собі дружать, царя дочку заручили та й додому пригостили; в тебе воли половії, в тебе плуги золотії, двори все кедровії, столи калиновії». За таке привітання обдаровували щедрівників грішми на церкву. Дякуючи господареві, казали: «Що ми казали, аби так воно і сталося — і вам, і нам, і сему щасливому двору, і всему миру посполу. Най у вас святиться, веселиться, святая йорданськая водиця, як нині, і в рік, і від року в рік, і на цілий вік. Дай, Боже!»
У свято щедрували
У деяких місцевостях Поділля та в Гуцульщині святять «трійцю» — три свічки, зв’язані хусткою, намистом і барвистими стрічками (додають калину і сухі квіти). З «трійцею» йдуть на «Йордань» переважно жінки і дівчата. Під час Богослуження «трійця» запалюється від свічок з престолу. Після освяченні води «трійцю» гасять, занурюючи її в ополонку, де відбувався обряд. Як бачимо, «Йордань» або Водохрище — християнський звичай, що прийшов до нас із християнством і зайняв одне з найповажніших місць серед традиційних свят нашого народу.
У деяких регіонах забороняли прати на річках ще шість тижнів після свята
З завершенням свят закінчувався перепочинок від роботи. Жінкам до Великодня треба напрясти нового полотна. Реманент на свято ховали десь подалі, щоб не спокушали на роботу, а після Святок заносили знов до хати. Селяни налаштовувалися на хліборобські справи, тому придивлялись до природних явищ. Тож примічали: якщо на Голодну кутю темно, то вродить гречка, а яскраві зорі вказують на щедрий приплід ягнят. Люди вірили, що від погоди у цей день залежить весь наступний рік, відтак: якщо день ясний і морозний, то літо буде спекотним та сухим. Снігопад обіцяє щедрий врожай на цілий рік. На Водохреща заметіль — і в квітні чекати хуртовини. На дереві іній, а на небі хмари — до родючого року.
Теплий день обіцяє багато хліба. Якщо день сонячний та теплий, така погода протримається ще кілька тижнів.
В місцевостях понад Дніпром було колись чимало вірувань та прикмет, пов’язаних з «Йорданню». Так, коли процесія йшла на річку, то люди придивлялися: якщо перед хоругвами пролетять горобці — іде нещасливий рік для дітей, «граки» — для молодих людей, а як пролетять гуси, то старі люди цього року будуть дуже хворіти, а то й помруть, боронь, Боже. На Водохрищах дерева вкриті інієм, то навесні треба сіяти ярову пшеницю — «вродить, як гай!» Як день ясний, соняшний, то хліби будуть чисті, а якщо понурий, небо вкрите хмарами — у хлібі буде багато «сажки» .
На Водохреще діяли певні заборони. Попіл після Різдвяних свят не можна зберігати — ні в хаті, ні в дворі, бо «буде пожежа»: ввечері на Водохрища його треба винести на річку і висипати на лід. За повір’ями наших пращурів, не можна прати, аби чорти не повернулись у воду (а ще пояснюють заборону тим, що вода в цей час вважається святою). У деяких регіонах заборонялося прати на річках ще до шести тижнів після свята. Займатись фізичною працею у цей день також не годиться, як давати чи брати в борг, ходити зранку по домівках, шити та рубати. Кажуть, що на Водохреща краще не сваритись і не лаятись.
Читайте також, що українці робили на Стрітення, яке припадає на 2 лютого, щоб вберегти сім’ю від хвороб і негараздів.