Потрібні, але не ефективні: що таке наглядова рада і чому її називають «годівницею»

Фото: pexels.com (ілюстративне)

Корупційний скандал у «Енергоатомі» має продовження. Кабінет міністрів достроково припинив повноваження наглядової ради і наказав Мінекономіки терміново зібрати новий її склад для перевірки діяльності акціонерного товариства (АТ). Паралельно має розпочатися комплексна перевірка в усіх великих державних підприємствах, зокрема, «Нафтогазі», «Укроборонпромі», «Укрзалізниці», «Укпошті», державних банках.

Крім аудиторської служби, у кампанії також мають взяти участь наглядові ради. Пересічний громадянин про наглядові ради знає небагато. Хіба що в них можна мати 3 мільйони гривень на рік, як отримує в «Укрзалізниці» Сергій Лещенко. Або 908,3 тисячі гривень на місяць, як отримав за травень цього року в «Енергоатомі» Тимофій Милованов, який зараз вже склав свої повноваження.

Що це за орган і наскільки він ефективний, цікавилася журналістка Коротко про.

Щоб мінімізувати політичний тиск

Ідею створення наглядових рад як органів зовнішнього управління державними підприємствами пов’язують з так званою корпоративною реформою, що її в 2015 році започаткував президент Петро Порошенко. У червні 2016-го був ухвалений Закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо управління об’єктами державної та комунальної власності”, який зобов’язав створювати наглядові ради у державних унітарних підприємствах та господарських товариствах, в статутних капіталах яких 50%+ акцій належать державі, а також активи яких за останній рік перевищували 2 млрд грн, а чистий дохід – 1,5 млрд.

Остаточно порядок формування наглядових рад був затверджений у 2017-му. «Державні компанії – це бізнес, а не політика, тому ми повинні мінімізувати політичний тиск на них. Наглядові ради саме і покликані це зробити», – проголосив тоді перший заступник міністра економіки Максим Нефьодов. Проте йшлося не тільки про свободу бізнесу від політики, а й про незалежний контроль за діяльністю компаній.

Борис Кушнірук. Фото: facebook.com/boris.kusniruk

– Уявіть, що у підприємства кілька тисяч акціонерів. Як вони можуть контролювати дії та рішення, що ухвалюються керівництвом? Фактично ніяк. Тому обираються уповноважені особи, яким доручається контролююча функція – це і є наглядова рада, – пояснює економіст Борис Кушнірук.

До складу ради зазвичай входять як представники найбільших акціонерів, так і незалежні члени, які мають захищати інтереси міноритарних – дрібних – тримачів акцій. Своїх представників має і держава.

Після скандалу в «Енергоатомі», де 100% акцій належать державі, деякі експерти почали ставити під сумнів доцільність наглядових рад в таких АТ.

– Є правління компанії, є один великий акціонер – держава. Контроль за роботою правління вона може забезпечити тільки через профільне міністерство. Але це не зовсім те, чим воно має займатися. Міністерство повинно визначати загальну політику, а не контролювати поточне управління, затверджувати кошториси, інструкції, погоджувати якісь процедури. Тому ці функції поклали на наглядові ради, – пояснює Борис Кушнірук.

Винагорода плюс компенсація витрат

Згідно з постановою Кабміну від 10 березня 2017 року, кількість членів наглядової ради у публічних акціонерних товариствах не може бути менше ніж 5 осіб і не більше 11 персон. У менших компаніях та установах має бути мінімум 3 особи, у державних банках – 7 осіб. Кандидатури можуть затверджуватися на загальних зборах шляхом кумулятивного голосування, для державних банків обов’язковий конкурсний відбір. Повноваження даються на три роки, але цей строк може продовжуватися.

– Головний критерій – в раду мають обиратися фахівці, які мають досвід у конкретній сфері. Не просто надбання прожитих років, а саме професійний досвід з практичними навичками, – наголошує Борис Кушнірук. – Те саме стосується і представників держави. Їх розглядають в ролі незалежних експертів, які захищають інтереси не влади, а громадян. Така філософія була у розробників закону.

Представники держави – це, як правило, чиновники, які в наглядових радах числяться на громадських засадах, тобто не отримують грошей. На таких же правах можуть працювати й інші незалежні члени ради, однак більшість обирають гроші. За законом це називається винагородою.

Три мільйони гривень на рік, що їх отримує в «Укрзалізниці» Сергій Лещенко, далеко не рекорд. Згідно з відкритими даними, за 2023 – 2024 роки чотири члени наглядової ради «Нафтогазу» отримали по 8 мільйонів гривень кожен. В банках винагорода може сягати 800 тисяч гривень на місяць. До винагороди передбачені доплати і компенсація витрат – на відрядження, транспорт, зв’язок, засоби зв’язку і навіть комунальні послуги, якщо такий пункт внесено в статут товариства.

А досвід, виходить, у мінусі

Експерт каже, що шалені для простого українця гроші закладалися з розрахунку на закордонних фахівців, які не будуть працювати за одну-дві тисячі доларів, але такі самі виплати отримують і наші земляки.

– А якщо врахувати, що одна людина може бути членом двох і більше наглядових рад, то виходять непогані суми, – констатує економіст. – Я знаю приклади, коли буквально билися за «хлібні» місця. Інша справа, яка потім віддача. І якщо все гарно виглядає на папері, то на практиці до наглядових рад приходять особи, в тому числі й іноземці, з різним рівнем фаховості. Або зовсім без досвіду у сфері, яку беруться контролювати. Коли людина отримує велику винагороду, вона, звісно, буде робити вигляд, що старається, цікавиться, працює, приїздить на засідання або включається онлайн. Зовні це виглядає гарно, а по суті – не ефективна, а номінальна історія.

Експерт приводить за приклад того ж Сергія Лещенка.

– В «Укрзалізниці» він відповідає за антикорупційний напрямок, але щоб зрозуміти, з чим боротися, треба знати зброю противника. Враховуючи, що журналіст ніколи не мав досвіду корпоративного управління і процедур, які з цим пов’язані, то навіть за великого бажання він не зможе їх правильно оцінити.

Зараз Тимофію Милованову закидають, що він так легко пішов з наглядової ради «Енергоатому», а перед тим заплющував очі на те, що там творилося. Сам він все заперечує, скаржиться, що раді не дозволяли нормально працювати і гальмували її, не обравши п’ять членів для легітимності.

На думку Бориса Кушнірука, зовнішні управлінці дійсно не були посвячені у внутрішні корупційні оборудки. Операція НАБУ тривала, як відомо, 15 місяців, і якби щось було, то десь би спливло.

– Тут знову постає питання фаховості. Корупція базувалася на закупівлях, а це дуже вузька сфера, на якій треба знатися і мати досвід, щоб зрозуміти, де є порушення і зловживання, – зауважує Борис Кушнірук.

«Годівниці», «соросятниці», синекури для «нової шляхти» – як зараз тільки не називають наглядові ради. В соцмережах звучать вимоги закрити «лавочку», що не виправдала себе і занадто дорого обходиться. Втім, є і захисники інституції, запозиченої з європейського досвіду.

– Чи потрібні наглядові ради? Я кажу, що так. Бо немає механізму контролю з боку чиновників за поточним режимом діяльності компаній. Щодо ефективності наглядових рад, то ми ще далекі від позитивної оцінки. Треба її напрацьовувати, – підбиває підсумок наш експерт.

Источник: kp.ua