Олег Саакян: Трамп проходить через крах власних хибних антиукраїнських ілюзій

Фото: Win McNamee/Getty Images Підпишіться на нас в Google додати зараз

Останнім часом американський президент Дональд Трамп демонструє відверту прихильність до України. Він погодився надати Києву ліцензії на виробництво американських ракет для комплексів Patriot, буквально випромінює компліментарні заяви на адресу українців та президента Володимира Зеленського. Чим викликана така відчутна зміна, чи дійсно вона така, як виглядає, і чи зможе Україна скористатися цим – ці та інші питання Коротко про пояснював політолог Олег Саакян.

Трамп хоче бути частиною перемог України

– Трамп відверто «потеплішав» до України, видає ліцензію на виробництво ракет для Patriot, на саміті НАТО в Стамбулі хвалив Україну, українців та Зеленського. Чому такий різкий крен, адже раніше він фактично підігрував Росії?

– Він любить бути на боці переможця. І це ключова та єдина відповідь у цьому випадку. Проте не факт, що за кілька місяців він не змінить свою позицію знову. Адже він абсолютний флюгер, який повертається відповідно до контексту та власного інтересу.

– Відомо, що Трамп – нарцис, який обожнює лестощі. Що могло йому так підлестити в емоційному плані?

– Саме те, що він може бути частиною перемоги на тлі його провалів на Близькому Сході, які є ганебними для образу Трампа як «сильного лідера». Ну і лестощі з боку представників української влади про те, що тільки завдяки Сполученим Штатам і безпосередньо завдяки самому Трампу може вирішитися війна в Україні. Тож ці лестощі спрацювали на його вуха, а з іншого боку – це конкретні політичні дивіденди, які він може отримати від перемоги України.

– Що це за дивіденди?

– Насамперед це образ сильного лідера в «конкурсі» російсько-української війни та приватизація собі частини здобутків України. І навпаки, це дистанціювання від поразок Росії, оскільки останнім часом він усе більше почав асоціюватися зі слабаком, який підігрував Росії, що програє.

– Тож чи можна тепер сказати, що Київ нарешті підібрав правильний “психологічний ключ” до Трампа, переконавши його, що успіх України – це його особистий тріумф?

– Я думаю, що Трамп – це шифрований замок, у якому код увесь час змінюється. Тому я б не сказав, що це ключ, який постійно відкриватиме замок Трампа. Кожного разу це буде схоже на роботу з відмичкою та спроби відкрити новий замок.

Трамп дійсно визнав, що йому доводиться рахуватися з Україною

– Чим тоді викликана компліментарна риторика Трампа на адресу Зеленського та України?

– Тими розвідданими, які він отримує про ситуацію на російсько-українському фронті, і тим образом Зеленського, який у нього складається у зв’язку з цим. Раніше в його уявленні Україна вважалася слабкою, Зеленського бачив корумпованою маріонеткою, Росію – сильною, а Путіна – конкретним.

Тепер Трамп бачить, що Путін у галюцинаціях, а Росія не настільки сильна. А Зеленський виявився значно міцнішим горішком, ніж Трамп собі уявляв. І що Україна займає значно вагоміше місце на геополітичній мапі світу, ніж йому здавалося. Тобто він проходить шлях краху власних хибних антиукраїнських ілюзій.

– А чи можна сказати, що Трамп тепер сприймає Зеленского якщо ще не як рівного собі, то вже значно вагоміше?

– Трамп ніколи не буде нікого сприймати рівним собі, навіть Путіна і Сі Цзіньпіна, не кажучи вже про союзників, яких він бачить як молодших партнерів. Але Трамп дійсно визнав, що йому доводиться рахуватися з Україною.

– Тобто можна сказати, що Білий дім готовий робити ставку лише на переможців і їх підтримувати?

-Так, Білий дім імені Трампа готовий робити ставку лише на переможців. Причому на різних етапах війни ця роль переможця може змінюватися. І, відповідно, прихильність Білого дому також може мігрувати між сторонами.

Президент США все це робить не заради України

– Потепління ставлення Трампа до Києва – це стратегічний розворот чи тактичний хід перед переговорами з Кремлем?

– У випадку Трампа взагалі говорити про якусь стратегію і тактику не доводиться. Тому що він – це набір ситуативних кроків, які пов’язані з його глобальним баченням, але за відсутності реальної стратегії. Тому те, що сьогодні виглядає стратегічним, може в результаті виявитися одномоментним. А те, що нібито є тактичним кроком, може проіснувати всю його каденцію. Тож я думаю, що це взагалі не ті категорії, якими можна підходити до аналізу, а тим паче до прогнозування його поведінки.

– Видача ліцензії на виробництво ракет для Patriot – це реальна готовність до довгострокового технологічного альянсу чи спосіб США перекласти фінансовий тягар на Київ та ЄС?

– Це реальна демонстрація Трампа готовності до більшої його включеності в підтримку України як елементу тиску на Росію. Але я б не плекав надмірних ілюзій, що це відбувається без оглядки на Москву. Навпаки, Трамп це робить не заради України, а заради необхідної йому реакції з Москви. Тому що, що б там не говорили, Трамп усе одно залишається москвоцентричним, і його погляд на Київ формується як елемент політики щодо Москви.

А крім цього, надання ліцензії Україні… це загравання з американськими виробниками озброєння. Якщо ми подивимося на результати саміту НАТО в Анкарі, то ми в цілому побачимо, що там є домовленості щодо нарощування співпраці з американськими виробниками озброєння. В США скоро проміжні вибори до парламенту, і військове лобі, і трудові колективи американського ВПК сконцентровані саме в 37 республіканських штатах.

У Москві – «тиха істерика»

– Трамп заявив, що мирна угода «ближче, ніж люди думають». Що він мав на увазі?

– Знову ж таки, не потрібно тішити себе надмірними ілюзіями. Трамп просто намагається «продавати» мирну угоду вчергове. Він це робив ще до приходу в Білий дім, до інавгурації і після неї. Він увесь час розповідає, що мир не за горами. Але за цим не стоїть нічого конкретного.

– І це не означає, що США готують примус Росії до миру на умовах України?

 – Ні, Трамп зараз з ентузіазмом сприйняв ідею деескалації через ескалацію – що Україна своїми ударами вглиб Росії зможе змусити Москву йти на ширші поступки, і що іншого варіанту примусу Росії не існує. Але водночас я б із дуже великою обережністю поставився до ідеї, що це вже нова реальність, яка не зміниться.

– Зміняться переговорні позиції Києва після саміту НАТО в Анкарі?

– Безперечно, оскільки Україна отримала в Анкарі навіть більше, ніж можна було оптимістично очікувати. На всіх ключових параметрах стоять великі галочки, тому це посилює позиції України і переговорні позиції як наслідок.

– Які основні бонуси?

– 140 мільярдів доларів для Києва та гарантії в горизонті 2 років. Заява Трампа про ескалацію як інструмент переговорів. Визнання України як контриб’ютора безпеки. Україна більше не сприймається Заходом як «прохач» або «утриманка», а стає рівноправним донором військової сили, унікального досвіду та технологій для всього євроатлантичного простору. І це одна з формальних умов для прийняття в НАТО. І головне те, що на саміті щодо України не було жодної розбіжності в голосах, навіть враховуючи Угорщину та Польщу. Ми побачили абсолютний консенсус із цих вкрай важливих для України питань.

– Як на це потепління між Києвом та Вашингтоном відреагують у Москві?

– Вони вже реагують – це тиха істерика. У публічних спікерів проявляється гучна істерика, а на державному рівні – тиха істерика та пошук механізмів, як, з одного боку, щось запропонувати США, з іншого – ще більше залякати Україну. Загалом я думаю, що до такого настільки хорошого для нас результату на саміті НАТО в Москві не були готові.

Источник: kp.ua