Відома акторка та драматургиня, зірка серіалу «Служба 112» (ICTV2) Катерина Вишнева зізнається, що вже декілька разів змінилася за часів повномасштабного вторгнення. Вона зустріла велику війну недалеко від аеропорту «Жуляни» у Києві, потім пів року провела з донькою за кордоном і повернулася до України. Бо, як каже Катерина, тут її місце сили, у рідній країні, яку зараз захищає її чоловік, популярний актор Олег Москаленко.
В ексклюзивному інтервʼю «ФАКТАМ» Катерина Вишнева згадала свій найскладніший період, роботу у теплиці, найсильнішу мрію та зйомки у серіалі «Служба 112», премʼєрні покази якого стартували на ICTV2.
«Все це буде мати наслідки у майбутньому»
— Катерино, чи зазвичай ви дивитеся премʼєри картин, де знімались?
ВІДЕО ДНЯ
— Багато років тому я взяла за звичку не дивитися свої нові роботи. Бо дуже часто те, що створюєш на майданчику і те, що зʼявляється на екрані — трохи різні речі. Монтаж — це як чарівна паличка. Моя крайня премʼєра — серіал «Служба 112» — став виключенням. У нас була класна команда і ми збиралися на допремʼєрний показ. Зізнаюся, мені сподобалося те, що я побачила. Я, навіть, не очікувала такого екшену і трохи була в шоці.
— Знаю, що над серіалом працювали влітку 2025 року.
РЕКЛАМА
— Так, це був дуже непростий час, зважаючи на ті умови, в яких ми всі живемо. Я — одна із тих акторок, які зазвичай при тривозі ходять до укриття. Розумію, що ніхто не зацікавлений у затягуванні знімального процесу, але якщо я моніторю новини і бачу, що є небезпека, перепрошую та йду до укриття.
Памʼятаю, як знімали один з серіалів у Києві: 1-ий сезон ходили в укриття, і, дякувати богу, нічого не прилітало. В ніч перед знімальним днем вже 2-го сезону в цей двір прилетіло. Нашої локації більше не існувало, її просто знесло під фундамент.
Зйомки серіалу “Служба 112” – класна командаРЕКЛАМА
— Наскільки зараз для вас відновилися зйомки у порівнянні з мирним часом?
– В творчому плані життя нестабільне. Війна змінює все — пріоритети, вподобання. Роботи стало менше, і це нормально — в країні війна. Режисери, з якими я працювала, члени команди — багато хто зараз на фронті. Є розуміння, що так, як було, вже не буде. Ми травмовані, стали досвідченішими і старшими.
— Ваш чоловік, відомий актор Олег Москаленко, також на фронті.
— Так, і тому, розуміючи все, я краще вільний час я приділю доньці. Я роблю максимально все, щоб у неї було насичене дитинство. Але, на жаль, не можу відмінити війну, повернути її подруг, які виїхали з родинами за кордон.
— Як Варвара сприймає війну?
РЕКЛАМА
— Їй сім років, вона ходить у перший клас. До вибухів, сирен, на жаль, звикла, як і багато дітей в Україні. Варвара знає, що треба робити, якщо лунає сирена. Розбирається, коли працюють по дронах чи ракетах. Це вже частина її реальності. На щастя, вона швидко відходить від стресів. Але, на жаль, гадаю, що все це буде мати наслідки у майбутньому.
Катерина Вишнева з чоловіком та донькою
«Три місяці я працювала у теплиці»
— На початку вторгнення ви з донькою виїжджали за кордон. Не шкодували, що повернулися?
— Ніколи. Ми дуже вдячні родині, у якій жили у Литві. Я була наче у рідних людей. У родині було двоє дітей і Варя була наче третя. Але я жодної хвилини не жалкувала, що повернулася. Навіть за ці чотири роки страхів, жаху і блекаутів. Тут моє місце сили.
— Хоча у Литві ви також працювали як акторка.
– Але починала різнорабочою у теплиці. Вже згодом я написала пʼєсу як драматург «Багажні історії» і так зʼявився театральний проєкт. Ми їздили з ним на гастролі навіть до Франції. Я отримувала гонорар як акторка, у мене були зйомки, але все рівно за кордоном я залишалася чужою. Три місяці я працювала в теплиці, три місяці — акторкою. Але весь час дуже хотіла до дому.
Читайте також: «Ніколи не берегла тіло і тепер маю наслідки»: відома танцівниця Олена Шоптенко про випробування під час великої війни
— Ви були готові до того, що ваш чоловік піде на фронт?
— Коли ми були з Варварою за кордоном Олег залишався вдома, волонтерив. Коли повернулися, пробув з нами менше року, і його мобілізували. Але чоловік відразу сказав мені, що, коли прийде повістка, він піде на фронт. І я була до цього готова. Я прийняла це і з повагою ставлюся до його вибору. Так, мені було боляче, бо то був час, коли ми після розлучення знову налагодили наші стосунки, але у мене не було ані хвилини засудження.
— Доводиться бачитися?
– Буває я їжджу до чоловіка, іноді він приїжджає. Перші пів року такої можливості не було взагалі, я взагалі не знала, де він знаходиться. Зараз намагаємося частіше бачитися, бо чим довше йде війна, чим довше стосунки на відстані, тим важче кожному з нас.
— Олег змінився?
— Звичайно. Його змінив початок війни, служба, досвід. Я і сама змінилася декілька разів. Як і всі. Хтось став жорсткішим і байдужішим. Війна закінчиться і потім про це подумаєм.
Катерина з чоловіком – актором Олегом Москаленко
«Через секунду прилетіла перша ракета»
— Ви народилися у Кривому Розі.
— І частина моєї родини залишається там. Всім дуже важко. На щастя, цей город дуже розтягнутий по площині з багатьма промзонами. Коли кажуть «влучання в місто», це може бути зовсім в іншому кінці. Можна вважати, що всі чоловіки з моєї родини на фронті. Чоловік моєї сестри воює. Брат зятя — також, інший брат загинув. Мій двоюрідний брат Дмитро два роки як зник безвісти. Не воює лише тато, бо він вже старший за віком.
— Де ви зустріли війну?
– Я була дома. Ми живемо на пʼятнадцятому поверсі недалеко від аеропорту «Жуляни», тому у мене яскраво з перших часів повномасштабного вторгнення. Зранку мені подзвонила моя психологиня Тетяна Усаченко, яка виїхала з Луганська ще на початку 2014 року, і каже: вставай, збирай речі, малу та виїжджай. Валіза у мене була вже зібрана за місяць. Я подивилася у вікно — машина на шаленій швидкості проїхала на «червоний», а через секунду перша ракета прилетіла на Жуляни. За 15 хвилин з купою валіз і дитячою коляскою я спустилася донизу. Потім порахувала, що загальна вага речей складала на пʼять кілограмів більше, ніж моя власна. Це був адреналіновий шок.
Читайте також: «Любов до своєї країни не має гендеру»: квір-людина, волонтер та активіст Едвард Різ про життя під час великої війни
— Коли ви від нього відійшли?
– Тільки у Литві. Тоді я перший раз заплакала. У стресових ситуаціях я дуже акумулююсь, швидко приймаю рішення і можу бути жорсткою. Потім, коли ситуація минає, мене починає трусити і йдуть сльози. Але в момент небезпеки — нуль паніки. Днів двадцять мені знадобилося, щоб «видихнути». Памʼятаю, я відвезла Варвару до садочку, їхала назад, слухала українські пісні і «відтанула». І потім деякий час ридала кожного ранку, повертаючись, коли відвозила доньку. До цього моменту я, як не дивно, дуже класно виглядала, років на десять молодше. Але на наступний день після того, як «видихнула», мої роки мене наздогнали.
— Є речі, до яких ви ніколи вже не повернетеся?
– Російська мова, контент, серіали. Я хоч і стояла на двох Майданах, багато волонтерила, але не розуміла: «какая разница». Мені за це зараз дуже соромно, але я сперечалася зі своїм нині покійним дядьком Валерою, який мені доводив, що мова — це важливо, це — зброя. Я жодного разу не знімалася на території гівно-країни. Всі проєкти, які знімалися російською, були зроблені тут, в Україні, нашими продакшнами. Так, є декілька українських акторок, які принципово не знімалися у таких продуктах, починаючи з 2014 року. Я не могла так робити, бо мала заробляти гроші, щоб жити. Але у мене ніколи не було ілюзій стосовно росіян, і що вони за люди. Більшість ставилися зверхньо до нас, українських акторів. Хоча нам також була не цікава дружба з ними.
— Про що зараз мрієте?
— Скажу у хронологічному порядку: хочу знятися у головній ролі в якомусь класному художньому фільмі, знятися у 100-серійці та заробити грошей, купити більшу квартиру, завагітніти, народити другу дівчинку і виховувати її з чоловіком. Сподіваюся, до того моменту закінчиться війна і він повернеться до дому.
Раніше у «ФАКТАХ» зірка «Лікарки Ковальчук» Анастасія Карпенко розповіла про випробування під час великої війни.