Першому на території Лівобережної Україні кам’яному християнському храму — Свято-Преображенського собору в Чернігові — виповнюється 990 років. Його було споруджено за наказом князя Мстислава Хороброго (він син князя Володимира Великого і брат Ярослава Мудрого). До речі, його ім’я президент присвоїв 66-й окремій механізованій бригаді Сухопутних військ ЗСУ. Вважається, що в часи Руси у соборі було поховано 8 князів та одного єпископа. З нагоди ювілею старовинного храму Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній» підготував альбом-монографію «Спас Чернігівський: у координатах Руси». Про найцінніші археологічні знахідки, зроблені в Спасі Чернігівському, ми попросили розказати співавторку цього видання, відому археологиню, кандидатку історичних наук Олену Черненко. До речі, її експедиції вдалося знайти в цьому храмі древню (часів будівництва собору — Авт.) річ, аналогів якій немає у всій Східній Європі.
«Ще у в 1908 році науковці мали намір провести археологічні дослідження у середині собору, проте священники не дали дозвіл — щоб не турбувати рештки князів»
— В Спасі Чернігівському знаходили скарби? — ставлю питання Олені Черненко.
ВІДЕО ДНЯ
– В ньому знайдено один великий скарб. Це сталося ще в 1923 році. Мова йде про скарб срібних жіночих прикрас. Він знаходився між муруваннями в одній з прибудов собору. Це прикраси до головного убору (так звані колти) з зображеннями фантастичних тварин, а також сережки та браслети.
— Скільки років цим речам?
РЕКЛАМА
— Вони датуються ХІІ-ХІІІ сторіччями. Це дуже цікава і, так би мовити, яскрава знахідка.
— Вдалося встановити, де виготовлені речі, що складають скарб?
– Судячи з ряду ознак, це робота місцевих чернігівських ювелірів.
РЕКЛАМА
Тут слід сказати, що цю знахідку зробив відомий науковець Микола Макаренко. Як раз того року (1923-го) він почав археологічні розкопки в соборі. Важливо, що маємо детальну інформацію про них. Але, на жаль, зберіглися до наших днів не всі знахідки, які вдалося зробити Макаренку. Бо їх не евакуювали з Чернігова під час Другої світової війни. Те, що вціліло, зараз знаходиться у фондах Чернігівського обласного історичного музею імені Василя Тарновського.
«Особливо цінні знахідки трапляються, коли цього не очікуєш», – каже Олена Черненко
— Спитаю про княжі саркофаги. Багато хто пам’ятає історію з саркофагом Ярослава Мудрого в Софії Київський: в 2009 році його відкрили, щоб дослідити рештки князя, але виявилось, що там скелет якоїсь жінки. Вважається, що в Спасі Чернігівському в добу стародавньої Руси було поховано вісім князів і один митрополит. Прах когось з них зберігся?
– На жаль, ні. Ще у в 1908 році науковці мали намір провести археологічні дослідження в середині собору, проте священники не дали дозвіл — щоб не турбувати рештки князів. В радянські часи, в 1923 році експедиція Миколи Макаренка, про якого я вам вже говорила, почала дослідження собору. Макаренко тоді писав, що одне з завдань — пошук князівських поховань. Його експедиція провела масштабні археологічні розкопки храму та архітектурних залишків його прибудов. По результатах він дійшов висновку, що, можливо, десь й зберіглися рештки наших князів, але, на превеликий жаль, в Чернігові в Святому Спасі всі князівські поховання зруйновані, кістки розкидані.
РЕКЛАМА
Розкопки залишків південно-східної прибудови собору
Що ми маємо станом на зараз? Зберіглися залишки поховальних конструкцій (тобто, саркофагів), які являються підтвердженням, що поховання існували. Це перше. Друге: ми визначили, коли приблизно було споруджено прибудови собору. За аналогією з візантійською традицією можемо говорити, що в цих прибудовах було поховано князів. І виходячи з часу, коли була споруджена кожна з прибудов, можна робити припущення, яких князів поховано в тій чи іншій з них. Це зрозуміло?
— Так, цілком зрозуміло: знаючи, коли було споруджено ту чи іншу прибудову до собору, можна робити аргументовані припущення про те, кого з князів поховано в кожній з цих прибудов.
— Так, все вірно. Проте, повторю, самі поховання не зберіглися. Тому їх існування, хоча й добре обґрунтована, проте гіпотеза, а не достеменно встановлений факт.
— Звідки взялись відомості, що в Спасі Чернігівському було поховано саме вісім князів і одного митрополита?
– З літописів. З цих джерел відомо й імена цих князів. Ще один важливий нюанс: оскільки прибудови к собору — це родинні поховання, то там могли бути поховані й члени їх сімей. Але імена цих родичів ми не знаємо, бо їх немає в літописах.
Додам, що точаться дискусії про те, кого було поховано не у прибудовах, а безпосередньо в соборі. Найвірогідніша версія — що святого Ігоря Ольговича. Проте, і це на 100 відсотків не доведено.
— Це не широко відома історична особа. Хто він?
— Чернігівський і київський князь, онук Ярослава Мудрого. Церква канонізувала Ігоря Ольговича як страстотерпця, бо він став ченцем і був вбитий під час молитви. Маємо скупі літописні записи щодо місця його поховання, а також наші наукові аналогії.
— Які саме?
– Перед канонізацією Ігоря Ольговича його мали поховати в особливому місці. Таке місце — це нартекс (простір, в якому людина зразу опиняється, коли заходить в церкву — Авт.). І саме в нартексі в 2012 році експедиція, яку я очолювала, знайшла залишки саркофагу і підготовлене місце для його встановлення. Тож можна припустити, що Ігоря Ольговича поховали саме там в тому саркофазі. До речі, тоді (в 2012 році) буквально поруч з рештками цього саркофагу ми знайшли унікальну річ — кельму (вона з металу, має кістяне руків’я). Це інструмент будівельника, який у ХІ сторіччі брав участь у спорудженні собору. Кельма була замурована в фундамент храму — в оригінальну кладку часів князя Мстислава Володимировича, за наказом якого цей храм було побудовано.
— В чому унікальність цієї знахідки?
– В часи стародавньої Руси такі інструменти будівельників масово не виготовляли — їх робили на замовлення. Кельма вважалася цінною річчю. Тому відшукати такий інструмент тих часів — неймовірна удача. Судіть самі: кельма з’явились ще в Стародавньому Римі. Але по всьому світі таких старовинних інструментів, починаючи з часів Римської імперії, знайдено лише кілька десятків. А в Східній Європі — лише одна така знахідка.
Кельма була вмурована у фундамент під час будівництва собору
— Тобто, та, що зроблена в соборі в Чернігові?
— Так, та, про яку я вам розповіла.
«Археологічні розкопки в соборі були дуже складні, навіть небезпечні»
— Цікаво, якщо в часи княжої Руси майстри дуже цінували ці інструменти, то чому кельма опинилася в фундаменті Спаса Чернігівського? Її туди поклали свідомо? Це був такий обряд?
– Скоріш за все, це пов’язано в ритуалом так званої будівельної жертви, який існував у багатьох народів ще з давніх часів. Сенс цього звичаю зрозумілий: жертвуєш цінну річ (не обов’язково кельму — могли бути монети, коштовні прикраси), щоб споруда стояла довго і непорушно. Цей давній звичай не протирічить християнській вірі, він багато століть зберігався в середовищі будівельників. Врешті це стало навіть не стільки релігійним, скільки світським професійним ритуалом.
— Ваші колеги розповідали, що археологічні розкопки — робота колективна. Хто конкретно знайшов стародавню кельму? Хтось зі студентів, які зазвичай беруть участь в таких експедиціях?
– Ні. Дивіться, наша експедиція проводила дослідження прибудов та фундаментів в середині собору. Роботи в соборі були дуже складні, навіть небезпечні. Ми ставили кріплення, щоб не завалилися стінки. Окрім того, працювати слід було з особливою ретельністю і обережністю, щоб не пошкодити і не пропустити те, що містить цікаву нам інформацію, зафіксувати цю інформацію. Тож студентів до розкопок у нартексі ми не залучили.
Археологічні дослідження в нартексі собору в 2012 році були дуже складними, навіть небезпечними
— Задіяли досвідчених фахівців?
– Саме так. Розкопки велися в невеличкому шурфі площею кілька квадратних метрів і глибиною 3,5 метри. Тобто багато людей там знаходитись не могли. Безпосередньо в шурфі працювали співробітники Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» Тетяна Новик, Павло Салобай і молодий тоді фахівець Денис Дем’яненко. Я там також працювала з колегами. Коли розчищали (дуже акуратно, щіточками) виступ фундаменту, натрапили на стародавню кельму.
Коли її в давнину вмурували в фундамент, вона не виступала над ним. Але на початку ХІІ століття в цьому фундаментному виступі зробили заглиблення, щоб встановити саркофаг (з рожевого сланця, дуже важкий). В ньому, як я вже казала, скоріш за все, було поховано святого князя Ігоря Ольговича. Майстри, які робили заглиблення для саркофагу, вибили кельму з фундаменту. Певно, вони розуміли, що вона потрапила туди не випадково. Тому, щоб важкий саркофаг її не роздавив, майстри поклали з двох боків цеглини. Вони захищали руків’я кельми, а її металеве лезо (воно добре зберіглося) було встромлене в будівельний розчин часів спорудження собору. Реставратор Павло Володимирович Салобай майстерно витяг кельму і оперативно провів консервацію.
Щодо саркофагу святого Ігоря Ольговича, то, повторюю, він не зберігся, бо десь у ХV сторіччі (тоді був період занепаду собору) обвалилася стеля над місцем, де він стояв. Обвал фактично знищив саркофаг. Ми знайшли його уламки та призначену для нього нішу.
Місце, де було знайдено кельму та уламки саркофагу, в якому скоріш за все було поховано святого князя Ігоря Ольговича
В тому місці було декілька шарів поховань XVII — початку XVIII століть і кілька ярусів підлог собору, які робилися в різні часи. Нашим завданням було детально зафіксувати залишки підлог і поховань. Окрім того — виконати спостереження за архітектурними конструкціями. Тож це була доволі кропітка робота, яка вимагала багато часу.
— У вас було передчуття, що зробите непересічну знахідку — кельму майстра, який брав участь в спорудженні собору?
– Знаєте, видатний український археолог Борис Миколайович Мозолевський, експедиція якого знайшла в 1971 році всесвітньо відому скіфську пектораль, надавав значну увагу своїм передчуттям, коли проводив розкопки. Я, до речі, в свої юні роки була з ним знайома. Він окрім того, що займався наукою, був поетом, можливо, тому й мав сильну інтуїцію. І, за свідченням багатьох колег, ледь не марив курганом «Товста Могила» на Дніпропетровщині, де врешті його експедиції вдалося знайти пектораль.
В моїй практиці виходить інакше: особливо цінні знахідки трапляються, коли цього не очікуєш. Особисто мені пощастило знайти під час інших археологічних розкопок два скарби коштовних речей. Обидва рази це сталося несподівано — жодних очікувань, передчуттів не було.
«Один з найдавніших в Україні написів кирилицею міститься на срібній скриньці, яку знайшли в соборі»
— Щодо стародавньої кельми, то вона не єдина річ часів побудови собору, яку було в ньому знайдено, — продовжує Олена Черненко.
— Йдеться ще про якийсь будівельний інструмент?
– Не вгадали. Наприкінці 1960-х років експедицією відомого архітектора і археолога Миколи Холостенка у вівтарній частині собору було знайдено унікальну коштовну річ — скриньку-мощовик (інша назва «релікварій») зі срібла. Наразі це єдина така знахідка часів Руси на території Східної Європи.
Важливо, що ми достеменно знаємо (бо маємо наукові звіти), за яких обставин було знайдено цю скриньку і де саме в соборі вона знаходилась — в тайнику у вівтарі (найголовнішій частині храму — Авт.).
— Я правильно розумію, що раз ця скринька являється мощовиком, то в ній знаходилися мощі когось зі святих?
– Так — святі реліквії.
— Відомо, мощі яких святих там знаходяться?
— З цим питанням ситуація непроста. На скриньці написано імена трьох святих: Пантелеймон, Акакій, Маковей. Проте, сам вміст скриньки не зберігся. Тут ще слід сказати про сам напис — він один з найдавніших написів кирилицею серед знайдених на території України.
Срібна скринька-мощовик може бути значно давніша за напис на ній і за сам собор
— Чому не зберіглися мощі?
– Дивіться, ми декілька разів розповідали про цю скриньку на наукових конференціях поза межами України, і щоразу питання, яке ви зараз поставили, повторювалось. Власне, воно виникає у всіх науковців, в поле зору яких потрапляє ця реліквія. Чому не зберігся вміст? Ми достеменно не знаємо, можемо хіба що висувати версії.
— Яка версія найвірогідніша?
— Слід взяти до уваги, що цей релікварій знайшли в радянські часи, коли панувала комуністична антирелігійна ідеологія.
— Тому мощам особливого значення не надавали?
— Певно, що так. Проте усвідомлювали, що сама скринька — це дуже цінна стародавня пам’ятка матеріальної культури. Її відправили на реставрацію до Києва. Згідно з правилами, мав був складений реставраційний паспорт. В ньому описується, в якому стані та вигляді пам’ятка поступила до реставраторів, яким був вміст релікварія.
— Значить, реставраційний паспорт складено не було?
– На превеликий жаль, цього документу або взагалі не оформили, або він чомусь не зберігся. В будь-якому разі, якщо в цій скриньці лежав якийсь вміст, його втрачено. До речі, в інших країнах Європи науковці проводять спеціальні дослідження вмісту давніх релікваріїв (але вони пізніших часів, ніж наш). Проводять генетичні аналізи мощів, намагаються з’ясувати, кому саме вони належали. Такі дослідження виконуються за узгодженням з церквою.
— Вдалося розібратися, де виготовлено релікварій зі Спаса Чернігівського?
— Палеографічний аналіз напису (тобто, аналіз графіки літер) на цій скриньці показав, що його було, скоріш за все, зроблено на території Руси. Проте є сумніви щодо часу написання, бо напис надто короткий, щоб точно визначити, коли його зробили. Щодо самої скриньки, то вона може бути значно давнішою, ніж напис і сам собор.
— Що дає підстави припустити, що скринька була зроблена значно раніше, ніж напис на ній?
— Те, що в ХІ сторіччі релікварії почали робити оздобленими орнаментами та коштовностями.
— Виходить, він має аскетичний вигляд — без прикрас?
– Так, просто срібна скринька. Тож маємо підстави припустити, що ця річ архаїчна, виготовлена суттєво раніше, ніж напис на ній. Тут слід сказати, що релікварії відомі ще з середини першого тисячолітті нашої ери. Не виключено, що дуже давній екземпляр якимось чином потрапив в Чернігів. На жаль, встановити його походження немає можливості, бо не має аналогів саме такого релікварія.
Слід розуміти, що мощі вважалися дуже цінними реліквіями, здобути їх було не просто. До княжої Руси їх привозили з Візантії та Болгарії. Власне, існував ринок таких реліквій, бо на них був попит. За них воювали, скажімо, багато таких реліквій вивезли з Константинополя хрестоносці, коли захопили столицю Візантії. Як мощі потрапили до князя Мстислава, достеменно невідомо. Це міг бути подарунок, їх могли здобути під час військового походу або просто купити.
Раніше «ФАКТИ» писали про те, що на Афоні були врятовані 200 старовинних книжок з українського козацького скиту Чорний Вир. Український вчений Сергій Шумило отримав рідкісну можливість їх дослідити.
На фото у заголовку — Спасо-Преображенський собор в Чернігові, який побудовано за наказом сина Володимира Великого князя Мстислава Хороброго
Фото надані Оленою Черненко