Чайні пари з’явилися у XVII-XVIII століттях, коли в Англії чай став популярним в аристократичних колах. Блюдце використовувалося для захисту скатертини та як підставка для ложки й десерту. Фарфорова чайна пара — окраса інтер’єру. Такий сет створює особливу атмосферу.
В інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка, дослідниця української порцеляни та авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповіла про чайні пари Баранівського фарфорового заводу. Чимало робіт цієї мануфактури можна сьогодні побачити на виставці «Неповторна, незрівнянна: Баранівська порцеляна середини XX століття», що зараз проходить у музеї «Будинок митрополита» Національного заповідника «Софія Київська».
«Чайні пари Олександра Агафонова 1956-го й 1957 років — це два всесвіти»
— Фарфор Олександра Агафонова вражає тим, що в межах однієї декоративної мови може звучати зовсім по-різному, — говорить Людмила Карпінська-Романюк. — Його чайні пари 1956-го й 1957 років — це два всесвіти, дві різні емоційні тональності: яскраве денне світло та глибока вечірня тиша. Ця червона пара (фото у заголовку. — Авт.) створює відчуття свята. Тло спалахує кольором, в якому золоті завитки живуть як полум’я, як енергія ярмаркового дива. Орнамент барвистий, пелюстки, листя, фантазійні квіти тут наче танцюють. Цей декор теплий та радісний. Такий сет хочеться поставити на стіл у день святкування. Інший розпис — «бордова тиша». Здається, наче після галасливого дня раптом наступив вечір. Темне тло — насичене, стримане, оксамитове. Ця чайна пара має задумливий, камерний настрій. Таку чашку хочеться тримати в руках у тиші, коли чай пахне глибиною, а розмова переходить у шепіт. Ця чайна пара — мов фрагмент старовинного рукопису, перенесеного на фарфор. Глибоке, густе бордове тло нагадує про оксамит вечірніх октав, коли за вікном вечоріє.
ВІДЕО ДНЯ
Чайна пара у розписі О. Агафонова. Баранівський фарфоровий завод.1957. Національний музей декоративного мистецтва України
— Краса!
РЕКЛАМА
— Золота гама тут не кричуща — вона тиха, рівна, як приглушене мерехтіння лампи над столом. У кожному листочку, у кожній пелюстці є відчуття делікатної точності руху пензля митця.
«Такі подарункові чашки створювалися для ювілейних серій та виставкових колекцій»
— Саме ж на Баранівському фарфоровому заводі народилися знамениті чашки з мальвами?
— Так. Автор цієї краси — художник-кераміст Іван Величко, роботи якого демонструвались на виставці у Нью-Йорку у 1962 році в експозиції творів Баранівського фарфорового заводу. Митець народився 6 травня 1930 року на Полтавщині, де мальва росте біля кожної хати, поруч із тином та криницею. Ця квітка — невіддільна частина української природи, поезії, колористики. Вона уособлює домашнє тепло, жіночу ніжність і пам’ять роду. Саме ці якості — щирість, гармонія, спокій — відчутні у розписах Івана Величка. Його мальви такі, ніби виведені одним подихом пензля.
Чайна пара «Мальви» у розписі І. Величка. Баранівський фарфоровий завод. 1950-тіРЕКЛАМА
— Півлітрові чашки-гіганти, мабуть, були свого часу особливим подарунком?
— Так. Думаю, вони є й зараз у сервантах в багатьох родинах. Подарункова чашка з малюнком мальв Івана Величка — зразок витонченої класики українського порцелянового живопису 1950−1960-х років. У ній майстер поєднав декоративну експресію кольору з делікатністю квіткового мотиву, створивши образ, сповнений світла та внутрішньої гармонії. На глибокому, насиченому червоному тлі розкриваються великі перламутрово-білі квіти, окреслені тонким золотим контуром. Їхні пелюстки плавно переходять у бузково-сірі відтінки, а в центрі мерехтять рожеві мазки — мов живе дихання фарби. Тонкі гілочки, листя та золочені акценти підсилюють відчуття об’єму й святковості, додаючи композиції шляхетного блиску. Кожен мазок художника передає рух — квіти ніби розкриваються в подиху вітру. Квітка у трактуванні митця — не лише рослина, а й символ життя, розквіту та радості. Такі подарункові чашки створювалися для ювілейних серій та виставкових колекцій.
Читайте також: «Декоративні тарілки з моїм розписом є у дипломатів різних країн світу», — художниця Юлія Красна
— Милуватися цією красою можна нескінченно.
— З 1974-го до 1984 року митець очолював художню лабораторію заводу як головний художник. У фарфорі Івана Величка живуть два полюси — денна барва та нічне світло. У «денних» роботах він сміливо працює з яскравими червоними й теплими контрастами: білі квіти спалахують на тлі кольору, створюючи атмосферу свята, життєвої енергії та щедрості українського дому. У «нічних» сервізах відкривається протилежний світ: глибокий синій, м’які переходи тіней, квіти, що ніби світяться зсередини. Це ліричні, майже медитативні композиції, де кожна пелюстка — подих тиші. Іван Величко поєднує дві стихії — яскравість дня та спокій ночі, створюючи цілісний художній всесвіт, в якому фарфор стає мовою внутрішніх станів і почуттів. Один з найбільш зворушливих творів художника — чайний сервіз «Яблуневий цвіт», присвячений дню народження доньки.
РЕКЛАМА
І. Величко. Чайний сервіз «Яблуневий цвіт». Баранівський фарфоровий завод. 1954
«Восени 1959 року на 35-му Міжнародному ярмарку в Марселі сервіз Івана Величка став одним з експонатів»
— Художник обирає глибокий синій, оксамитовий колір, й на цьому тлі розквітають яблуневі пелюстки — світлі, ніжні, майже прозорі, написані з такою любов’ю, ніби батько торкається ними до колиски, — продовжує Людмила Карпінська-Романюк. — Біла квітка символізує чистоту, початок, перший подих, а тонкі золоті акценти — побажання щастя й світла, оберіг на долю дитини. Восени 1959 року на 35-му Міжнародному ярмарку в Марселі сервіз Івана Величка став одним з експонатів, що представляли український фарфор. Хочу познайомити читачів і з чайним сетом, декорованим талановитим митцем Юхимом Штівельманом. Художник відомий своєю чистою графічністю та ритмічністю орнаменту. Його робота — зразок вишуканої естетики.
Чайна пара у розписі Ю. Штівельмана. Баранівський фарфоровий завод. 1951
— Дуже гарно!
— А ось чайна трійка, створена в Баранівці у 1950-х роках. Вона — мов тиха мелодія у фарфорі, застиглий вечір у кольорах глибокої сині й золота. Темно-сапфірове тло сяє, як ніч. Орнамент розгортається, немов зоряний сад: кожен листок, кожна квітка — ніби витиснені зі світла. Цей малюнок дихає, ловить відблиски світла, перетворюючи їх на шепіт теплого сяйва. Тонка ручка чашки нагадує лінію старовинного персня. Її вигин блищить, немов пам’ять про дотик рук, що колись тримали її з любов’ю. Цей посуд — не просто для чаю. Він для моментів мовчання, коли в кімнаті відчувається лише аромат напою й тремтіння світла на гладкій поверхні порцеляни. Доторкнувшись до неї, можна почути подих часу. Вінтажні чайні сети закохують в себе з першого погляду.
Чайна пара Баранівського фарфорового заводу. 1950-ті
До речі, запрошуємо читачів «ФАКТІВ», які є поціновувачами краси порцеляни, до першого в Україні Музею фарфорових фігур ShvetsMuseum. У колекції музею ви зможете побачити найкращі зразки світових фарфорових мануфактур. Нещодавно у музеї було відкрито зал українського фарфору, де представлено чимало унікальних робіт вітчизняних майстрів-фарфористів. Неймовірна порцелянова подорож подарує вам багато позитивних емоцій та запам’ятається на все життя!
Раніше в інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка та дослідниця вітчизняної порцеляни, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповіла про зображення калини на вазах та сервізах українських фарфористів.
Фото з альбому Людмили Карпінської-Романюк
Фото у заголовку: Чайна пара у розписі О. Агафонова. Баранівський фарфоровий завод. 1956. Приватна колекція