Провідний актор Театру імені Івана Франка, зірка серіалу «Табун», фільмів «Толока» та «Дике поле» Дмитро Рибалевський зізнається, що з роками великої війни прийшло і звикання до неї. Хоча тривога за свою сімʼю залишається такою, як була на її початку. Тоді Дмитро разом з дружиною акторкою Анастасією Чумаченко та чотирма дітьми виїхав до Італії, але за пів року повернувся, бо бачить своє майбутнє тільки в Україні.
Зараз Рибалевський грає на сцені рідного театру і знімається у кіно. Хоча робить це винятково для проєктів, які йому припадають до душі, як, наприклад, шпигунський серіал «Митець» (ICTV2), премʼєра якого запланована на листопад.
В ексклюзивному інтервʼю «ФАКТАМ» Дмитро згадав початок вторгнення, жахливі умови біженства та зізнався у мрії.
«Cплю біля вікна і думаю: будь що буде»
— Дмитро, ми розмовляємо після чергового обстрілу столиці. Як ви пережили важку ніч?
ВІДЕО ДНЯ
— Пережили. За стільки років війни, вже навчились якось розуміти, що, куди летить. Навіть дітей не виводили в коридор. Зазвичай ми виводимо їх в подвійний коридор з сусідами. А я собі далі сплю біля вікна і думаю: будь що буде. Знаєте, вірю в долю і те, що у Вищих сил на кожного свої плани.
— У вас таке сприйняття було і на початку повномасштабного вторгнення?
РЕКЛАМА
— Людина, як тварина, до всього звикає — так каже мій тесть. На жаль, так воно є. Розумію, що треба берегтися, але так вже психіка спрацьовує — просто ставить «блок», захищаючи людину.
Дмитро з дружиною, актрисою Анастасією Чумаченко
— Як ваші діти переживають цей час?
— Коли почалася велика війна, молодшому було всього два роки. Тепер йому сім, а старшій — шістнадцять. Коли Марта вперше почула сирену, вона почала танцювати. Памʼятаю, ми вийшли з театру, лунає тривога, а вона танцює. Так спрацював захисний барʼєр. А Настя, моя дружина, коли настає шокова ситуація, починає сміятися. У мене ж сприйняття йшло поступово і дійшло до того, що я просто сплю.
РЕКЛАМА
— На початку вторгнення ви з сімʼєю все-таки виїхали з країни.
— Нам треба було це зробити, але не буду вдаватися в деталі. Ми повернулися 10 жовтня 2022 року. Це було якраз у той жахливий ранок, коли на місто вперше летіли «шахеди». Потім почалися блекаути, звичайна, важка для всіх зима 2022-го…
Читайте також: «У моєму особистому житті є зміни»: В’ячеслав Довженко про стосунки та почуття під час великої війни
— Не шкодували, що повернулися?
– Жодного разу. Ми просто рвались додому. Спочатку були місяць у Польщі, потім переїхали до Італії. Пережили там, не дай Боже: пожежа, воші, клопи, які були в тому приміщенні, що нам надали. Грошей ніяких не давали, але привозили продукти. Здебільшого ми жили на «подушку», яка сформувалася після зйомок серіалу «Табун». Жили дуже економно і цього вистачило на пів року. Плюс я заробив трішечки на виставі, яку ми поставили разом з відомим в Тоскані актором Джакомо Москаль. Вистава в перекладі з італійського називається «Мир». Ми використали вірші італійського поета часів Першої світової війни та Тараса Шевченка. Переклали і відомі «Щоденники Маріуполя». Їздили з виставою по Тоскані. Це було дуже вчасно, бо італійці, які бачили репортажі російських воєнкорів, взагалі не розуміли що і до чого у нас. Після вистав до мене підходили італійці й казали, що вони, навіть, не знали, що таке відбувається. Деякі зізнавалися, що не треба було й перекладу, настільки наживо ми передали той стан.
РЕКЛАМА
«У театрі була вакансія монтувальника і я прийшов»
— От вам і сила мистецтва! Взагалі, театр зараз переживає небувалий підйом.
— Бо він залишається для глядачів, такою, оазою спокою. Людям треба відпочити, подумати над чимось іншим, ніж новини в телеграм каналах. Душа потребує цього, мозок треба переключати.
Зйомки серіалу “Митець”, де Дмитро грає головну роль
— Рік тому почалися зйомки серіалу «Митець», де ви зіграли головну роль.
— Так, саме у жовтні розпочалися зйомки. Я погодився на зйомки відразу, бо сценарій мене захопив. Цікавий персонаж, події, які засновані на реальних подіях. До того ж, на жаль, тема зрадників актуальна. У країні достатньо «ждунів», які чекають на нашого ворога. Тема дуже болюча.
— У вас було передчуття великої війни?
— Звісно. Це відчуття зʼявилося ближче до осені 2021 року. Я слідкував за новинами, аналізував. Тривожна валізка у нас була давно зібрана. Дітей ми відправили разом з тестем на Франківщину за день до вторгнення. У мене був останній знімальний день у «Табуні», Настя грала у виставі «Пер Гюнт». Я закінчив зйомки десь о першій годині ночі 22 лютого. Поїхав додому з Коростишівського кар'єра. Ми тільки лягли спати, пролунали вибухи. Почалася війна. Через декілька днів ми поїхали до дітей. тоді театр зачинився, все стало на стоп.
Читайте також: «Від вибуху я просто „влетів“ у бетонну стіну»: гей-військовий Микола Милованов про виклики під час повномасштабної війни
— Страшно було щодо подальшого життя?
— Коли ми повернулися восени 2022, то страху не було. Бо відчували — поруч сімʼя, друзі, театр. Коли щось закінчується, інше розпочинається. Наше життя мало змінилося за часів вторгнення, хіба що я досі не розумію батьків, які спілкуються зі своїми дітьми російською мовою. Не знаю, скільки має ще прилетіти ракет, щоб прийшло усвідомлення, що мова важлива. Мій середній син Марк, коли йому було девʼять років видряпав на табуретці слова «мова важлива». Це — дитина, яка точно знає, хто ворог.
— Але нам доведеться якось з ними потім жити.
— Ми жили і до того. Така ситуація століттями, коли заборонялося все українське, а навʼязувалося російське. Спочатку заходив балет, а потім російські танки. Культура насаджувалася всюди — пушкіни, достоєвскіє. Навіть, актори наші грали тільки на другому плані, бо кацапи приїжджали на головні ролі. Нам платили копійки, а кацапам непогані гонорари. Звичайно, це дратувало. Але тоді ми всі були зросійщені.
Поруч сім’я, друзі, театр. Дмитро з колегами на зйомках серіалу «Митець»
— Це правда, що перший рік у далеких двохтисячних у Театрі імені Франка ви працювали монтувальником?
— Так, це було, коли я не поступив до інституту. У театрі була вакансія монтувальника, і я прийшов. Це був 2000-ний рік. Попрацював і, нарешті, на другий раз вже вступив. Тоді Євгенія Гулякіна набрала свій перший експериментальний курс. Саме вона відкрила для мене світ Шевченко — про що він писав. Адже суть його гімнів відрізнялася від того, що нам навʼязувала советчина. Але зараз нація відроджується, і слава Богу.
— Про що мрієте по закінченні війни?
— Навіть, не знаю. Просто хочу, щоб вона вже закінчилася нашою перемогою. Але для цього треба вкладатися — якщо ти не на війні, то для війни.
Проєкт «Митці під час війни» створений при підтримці Baltic Centre for Writers and Translators.
Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв’ю з популярним актором Владом Никитюком про випробування під час великої війни: «Брата знайшли під завалами будинку — він так і лежав у ванній, тримаючи в руках «тривожну валізку».