– Мого брата Олександра Осадчого арештували в окупованому Криму в серпні 2023 року, але ми досі не знаємо, чи відбувся в суді розгляд справи по суті звинувачень в «шпигунстві» і «державній зраді», — розповів «ФАКТАМ» брат політв’язня Сергій Осадчий. — Зауважу, що майже рік після арешту Саші нам не було відомо, що з ним сталося і де він знаходиться. Виявилося, його утримують у Сімферополі в СІЗО-2, як я вже сказав, окупаційна влада висунула йому звинувачення в «шпигунстві» і «державній зраді». Влітку минулого року мені телефонував кримськотатарський правозахисник, сказав: брат попросив передати, що живий. «Більше, на жаль, нічого повідомити не можу», — завершив він. Я потім перевірив — ця людина дійсно правозахисник.
Тоді ж — влітку минулого року — ми дізналися, що рішенням суду продовжено тримання Олександра під вартою. На одному з російських пропагандистських телеканалів тоді показали короткий сюжет про це судове засідання. Нам запис цього сюжету переслали з-за кордону. Хоча обличчя брата на відео заблюрено (навмисно погіршена якість зображення), але ми Сашу впізнали. Він сильно схуд, змарнів. Мій брат 1962 року народження — вже немолодий. Тож стан здоров’я не найкращий. Тюрма забирає останні сили. Великий термін ув’язнення (російська Феміда присуджує зараз політичним виключно гігантські терміни) брату буде важко пережити.
«Брат створив одну з перших приватних митних контор в морському торгівельному порті Феодосії»
— Арешт брата був для вас несподіваним? Чи ви підозрювали, що таке з ним може статися? — ставлю питання Сергію Осадчому.
ВІДЕО ДНЯ
— Я розумів, що йому загрожує небезпека, адже Саша — людина вільнодумна. Врешті хтось на нього доніс.
— Чим ваш брат займався до арешту?
РЕКЛАМА
— Щоб в повній мірі відповісти на це питання, слід сказати, що мій брат — людина масштабна. Це можна проілюструвати, наприклад, тим, що навіть, знаходячись за гратами, він в листах (написаних убористим почерком) поділився своїми ідеями раціонального використання природних ресурсів нашої малої батьківщини — Вільшанщини (Кіровоградська область). В нього є й інші масштабні задуми, зокрема, напередодні анексії Криму він розробив проєкт відродження вівчарства на півострові. Важливо, що Саша знайшов інвесторів, готових вкласти в це кошти. Проєкт не вдалося реалізувати через російську окупацію Криму. Ще додам, що ми з братом розробили амбіційний проєкт рейкового автобуса (цей комфортний різновид малого залізничного транспорту — один або декілька вагонів — успішно застосовується в Європі) для нашої малої батьківщини: з’єднати її рейкобусом з частиною Вінницької та Черкаської областей.
Публікація в «Голосі України» про проєкт «Рейкобусу»
— А чим Олександр заробляв на життя?
– Успішно займався приватним підприємництвом, причому ще з початку 1990-х років. Він тоді створив одну з найперших приватних митних контор в морському торгівельному порті Феодосії (мав ліцензію за номером 11 на цей вид діяльності).
РЕКЛАМА
Якщо не заперечуєте, розповім гучну історію, до якої по своїй роботі був дотичний мій брат. Вона трапилася в середині нульових років. Отже, дуже гучна політикиня Наталя Вітренко (певно, багато хто її пам’ятають) разом зі своїми проросійськими прихильниками блокувала Феодосійський порт. Навіщо? А щоб під гаслами «США и НАТО оккупируют Крым» завадити розвантаженню американського військового корабля Advantage, який тоді доставив військову техніку для спільних україно-американських навчань Sea Breeze. На борту корабля також був вантаж для ЗСУ: будівельна техніка і матеріали, призначені для реконструкції військового полігону біля Старого Криму (ці події відбулися в травні-червні 2006 року — Авт.). Так от мій брат розмитнював ці техніку і матеріали. До речі, ці послуги коштували приблизно 20 тисяч доларів (бо то був дуже великий об’єм робіт). Держава досі не розрахувалась з Олександром за цю роботу. А історія з американським вантажем завершилася тим, що його без зайвого галасу передали військовим в Одесі.
Читайте також: «Росіяни викрали дев’ятьох херсонців і після жорстоких катувань віддали під суд як «банду, що вбивала колаборантів», — батько політв’язня
— Коли росія окупувала Крим, Олександр мав намір перебратись на материкову Україну?
– На скільки мені відомо, ні. Адже за багато років прижився в Криму — він мешкає там з 1980-х. Я вже вам казав, що наша мала батьківщина на Кіровоградщині. Я народився в Одесі, а Саша — саме на Кировоградщині, в селищі Вільшанка — першому, заснованому в 1773 році поселенні болгар в Україні. Дозволю собі в декількох реченнях розповісти про ту історичну подію. Тоді (у 1773 році) 400 родин біженців з Болгарії прийшли до фортеці святої Єлизавети. Перезимували в трьох селах неподалік, а весною їм дозволили оселитися на вільній території, яку контролювали козаки. Так було засновано Вільшанка на берез річки Синюха. Поруч проходив тодішній кордон з Османською імперією, тож Вільшанку будували, як військове поселення. Вийшло так, що землю болгарські родини отримали безкоштовно, а за це вони мали відпрацювати на будівництві фортифікацій чотири дні на тиждень.
РЕКЛАМА
— Тобто ви з братом нащадки тих болгар?
– Так. Наш батько українець — Осадчий, а мати болгарка, її дівоче прізвище Стойкова. Вони педагоги, працювали в Одесі, а потім повернулися в Вільшанку, де, як я вже сказав, народився мій молодший брат. Тато за освітою історик, мама — фізик і математик. Певно, слід сказати, що я очолюю громадську організацію «Об'єднання болгар України» і мене обрано депутатом Всесвітнього парламенту болгар світу. До речі, національне інформаційне агентство Болгарії БТА (Болгарське телеграфне агентство) повідомило про арешт мого брата. Я вдячний БТА за підтримку.
Через півтора місяці після того, як було зроблено цей знімок, Олександра арештували в Криму. На фото: Сергій (ліворуч) і Олександр з мамою на Кіровоградщині (2023 рік)
«Російський суд не виправдає мого брата, як не виправдав інших політв’язнів, які потрапили в ці жорна. Тож єдина надія — обмін»
— Як сталося, що ваш брат оселився в Криму?
— Дивіться, в 1980-х він закінчив Одеський державний університет, вивчився на інженера-математика. Як одного з найкращих випускників, його направили на роботу на одну з найбільших в колишньому Радянському Союзі судноверф в селищі Приморськ Феодосійського району. Відтоді він живе в Криму. На судноверфі доволі швидко доріс до посади начальника обчислювального центру.
Олександр полюбив Феодосію не в останню чергу завдяки творчості Івана Айвазовського, геніального художника, уродженця і справжнього патріота цього приморського міста. Брат ще з дитинства захоплювався живописом. Окрім того, грав на фортепіано і гітарі, мав успіхи у спорті (плавання, хокей, футбол, шахи). І вже коли працював на судноверфі, безкоштовно тренував дітей у заводському басейні. В 2011 році видав книгу про Айвазовського. А коли у 2020-у було запроваджено карантинні обмеження через ковід, використовуючи зв'язки із вченими і бажання допомогти людям налагодив виробництво «мертвої води», яка являється ефективним засобом дезінфекції.
Сергій і Сашко в дитинстві
До Саші завжди ставилися з повагою, бо він людина справедлива, доброзичлива, комунікабельна, має організаторські здібності. До речі, в радянські часи ці його особисті якості вберегли брата від ув’язнення на дуже тривалий термін.
— Що ж тоді сталося?
– Незабаром після початку роботи на судноверфі, Олександра призвали в армію як лейтенанта (в університеті він закінчив військову кафедру). Якраз Сашина дружина була при надії, але все одно його забрали в армію. Призначили заступником командира роти по політичній частині. Я в той час працював в росії в Тюменській області. Якось прокидаюсь о 5 годині ранку, включаю телевізор, хоча, зазвичай, цього не робив. Це було в роки горбачовської гласності, тож ЗМІ повідомляли про усілякі гострі події. В випуску новин передали, що в районі Феодосії в одній з військових частин втекли шестеро солдат. Є жертви. Я подзвонив кумі брата на судноверф. Вона розповіла, що трагічна подія сталася у Сашиній роті! Виявилося, що солдати з цієї роти розстріляли начальника караулу і ще декількох бійців і втекли. Врешті їх зловили. Хоча під час цих подій Саша знаходився у відпустці, командування вирішило зробити його винним. А це означало ув’язнення на великий строк! Брата виручили листи на адресу командування батьків солдат. Батьки писали, що їхні сини в листах неодноразово з повагою і вдячністю відгукувались про лейтенанта Осадчого — мовляв, він чи не єдиний офіцер в їх військовій частині, якого вони щиро поважають. Він навіть разом з бійцями бігав на вранішні пробіжки. Тож в значній мірі завдяки цим листам, військова Феміда лишила мого брата в спокої.
Саша замолоду з двоюрідною сестрою
— Я так розумію, що нині фактично єдина реальна надія на звільнення вашого брата з російської неволі — це обмін полоненими?
– Саме так. Зрозуміло, що російський суд не виправдає мого брата, як не виправдав інших політв’язнів, які потрапили в жорна путінської каральної машини. Жодні апеляції не допоможуть — попри те, що звинувачення сфабриковані. Тож лишається обмін.
Читайте також: «Мені боляче, що старша 17-річна дочка хоче залишитись у Німеччині»: Світлана Головань через полон шість років не бачила своїх дітей
Ми звернулися до Дмитра Лубенця (уповноваженого Верховної Ради України з прав людини), голови Менжлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова, у Штаб поводження з полоненими, інші компетентні структури. Хоча обміняти наразі вдалося небагатьох цивільних заручників, проте все ж їх також повертають.
Переконаний, що вони спроможні після повернення додому принести радість і користь не тільки своїм родинам, а й Україні — її могутності і процвітанню. З ними наша країна стане міцнішою і кращою.
Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв’ю з дочкою політв’язня Віктора Бондаренка з Бердянська Марією Сізеновою, яка розповіла, що батька заарештували на вулиці, а собаку, якого він вигулював, повісили на паркані. Окупанти засудили священика до 22 років ув’язнення.
Фото надано Сергієм Осадчим