Масниця не має чіткої дати й щороку припадає на різні числа (які залежать від дати Пасхи). Цьогоріч Масничний тиждень відзначають з 16 по 22 лютого. Святкування традиційно супроводжувалося веселощами, гостюванням та частуванням.
Перед постом усі прагнули досхочу навеселитися та наїстися
— В народі казали: «Масляна числа не тримає, вона щороку „хвостом крутить“, бо на Великодень глядіт», — зазначає Ніна Главацька, етнографиня, старша наукова співробітниця відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України у Пирогові. — Дата Масниці зазвичай припадає на лютий-березень. В залежності від регіону Масницю називають: Масляна, Сиропуст, Колодій, Запусти, Пущення, Заговини, Сиропусниця, Сирниця, Туриця. Назви «Масляна», «Масниця», «Масляниця» походять від слів «масло», «масний», адже на свято споживали багато страв з молочних продуктів. Ці назви, за твердженням дослідників, відомі з XVI ст. У святцях, церковних книгах та літописах того періоду зустрічаються терміни «Сиропусний Тиждень», «Сиропуст», що означає «відпущення сиру».
ВІДЕО ДНЯ
Власне Масниця, яка розпочинала весняний цикл календарних українських свят, проходила не один тиждень. Важливими були останні два тижні перед Масницею: Всеїдний (Загальниця) та Переступний (М'ясопусний або Рябий чи Поминальний). Після М’ясопусної неділі (коли їли багато м’ясних страв) на Переступному тижні наступав власне Масничний тиждень (Сиропусний), коли споживали страви з набілу. Це відбувається, щоб уникнути різкої зміни у кулінарному коді. На Буковині називають Масничний тиждень «Кривий»: він наче порушує усі норми, адже і не скоромний, і не пісний.
Ще одна поширена назва свята — «Колодій» — на честь божества весняного сонця. У дохристиянський період Масниця, або Колодій, належала до сукупності святкувань весняного рівнодення — Великого Дня. В епоху християнства великі народні свята пристосувались до нових умов. Свято Весняного сонця (Колодія) та Новоліття розділене семитижневим Великим постом. А обрядовість перейшла до окремих свят, насамперед — Масниці та Великодня. Свято Масниці з другої половини XVII ст. скоротилося до семи днів, а в XX ст. вже обмежувалось двома-трьома…
РЕКЛАМА
Масничні гуляння проводяться і у наші дні
На Масницю гуляння супроводжувалися веселощами, гостюванням та частуванням ритуальних страв, колодійними обрядодійствами (в'язання, волочіння, чіпляння колодки), вшануванням молодят; святкуванням Дня святого Власія; катанням на конях, на фуркалі, на санчатах; обходами ряджених, машкарництвом; поминанням померлих; проводами Масниці і закінчувалося церемонією прощення.
Найголовнішою обрядовою масничною стравою на свято були вареники з сиром — з маслом та сметаною («щоб вік жити, як вареник у маслі»). Вареники з сиром щодня (і в великій кількості) готували з пшеничного або гречаного борошна, їли родиною та пригощали ними гостей. Про вареники з сиром співали на Харківщині: «Варенички-великомученики, Сиром боки позапихані, Маслом очі позаливані. Я вас, вареники, величаю І в сметану вмочаю». На Поділлі ліпили великі вареники («щоб корови були крутобокі», «щоб телята великіє родились»). Оскільки Масницю справляють завжди на місяці-молодику, то з давнини вважалося, що обрядова страва передає форму молодого місяця і є його символом. І ця їжа на Масницю мала сприяти добробуту, довголіттю, плодовитості як людей, так і худоби, а також щедрому врожаю тощо. У Сиропусний тиждень також готували з сиром пироги, налисники (каравайці), сирники, пампушки, а ще молочні кашу, кисіль та ін. Окрім цього вживали багато яєць і риби. Рибу і яйця готували переважно на коров’ячому маслі.
Головною стравою на Масницю були вареники з сиромРЕКЛАМА
У різних регіонах споживали й місцеві страви. На Чернігівщині — бабки з локшини, галушки на молоці. На Галичині — картопляні кнедлі з солоним сиром, сирні клюски. На Київщині — «колотуху» (ряжанку), в Карпатах — пироги (вареники) з бринзою та бануш (кукурудзяну кулешу на сметані). На Слобожанщині смажили сирники та гречані млинці, а також мандрики. На Херсонщині пекли бабку з локшини і рису з родзинками. Подоляни пекли пампушки, гречані або пшоняні млинці на маслі зі сметаною. На Правобережному Поліссі робили пляцочки (млинці), завиваночки (налисники з сиром), «балабушечки», а на Рівненському — випікали довгі пироги з ячмінного або житнього борошна, дужики й веснянки. Борщу на Сиропусному тижні не варили, проте в останній день Масниці (перед Великим постом) таки готували борщ з рибою. Щодо напоїв, то в останні два століття на Масляну пили здебільшого горілку, мед-горілку, квас із яблук і груш-дичок, різні настоянки, наливки, варенуху тощо.
Читайте також: Масниця: традиційні стародавні рецепти на сучасний лад
На Масницю не було характерним вживання млинців, хоча поряд з варениками їх готували в деяких регіонах (Чернігівщина, Слобожанщина, південь України та ін.) з гречаного або пшеничного борошна на молоці, яйцях і смажили на маслі. Найбільшої популярності млинці набули в Україні з 2-ї половини ХХ-го ст., коли впроваджували нові свята та обряди «епохи розвиненого соціалізму».
На Масничному тижні їли чимало — і вдома, і в гостях. Перед постом усі прагнули досхочу навеселитися та наїстися. В основі звичая наїдатися досхочу лежало прадавнє уявлення про магічний достаток, який мав сприяти родючості й плодючості.
РЕКЛАМА
Покарані не мали права знімати колодку, поки не відкупляться грішми або цукерками
Особливістю святкування Масниці було вшанування Колодія — життєвої сили, пов’язаної з річним циклом сонця: зростає навесні-влітку і згасає восени. Під знаком Колодія проходив весь Масничний тиждень. До відтворення містерії народження і смерті Колодія тиждень старанно готувалися. Чоловіки запасалися напоями, а жінки — продуктами. В неділю умовлялися, де саме має «народитися» Колодій. У понеділок жінка на печі починала імітувати пологи, а компанія з друзів-родичів приговорювала: «Воно минеться, і ще раз заманеться». Потім колодку пеленали наче немовля, прикрашали квітами. Наступного дня справляли хрестини, у вівторок-середу співали, танцювали, а в четвер Колодій помирав. У п'ятницю його ховали в садку під грушею чи яблунею. У суботу поминнали родичів, а в Прощену неділю вже готувалися до Великого посту. Так у драматичній формі відтворювався рік, який минув і помер, щоб знову відродитися.
Особливістю святкування Масниці було вшанування Колодія
— На Масницю виконували обряди, пов’язані з відзначенням закінчення матримоніального року (періоду одружень), — продовжує Ніна Главацька. — На Слобожанщині заміжні жінки вітали-славили піснями тих, хто протягом року справив весілля, і бажали щастя, статків й поповнення сімейства. Новопошлюблені цього тижня ходили з хлібом-сіллю й пирогами до батьків молодої. Батьки ж з родичами величали й обдаровували молоде подружжя. Натомість тим, хто зволікав з одруженням, чіпляли колодку — поліно, дрючок або палку, що в традиційній культурі мають фалічну символіку. Ритуали привселюдної обрядової ганьби неодруженої молоді та величання пошлюблених сягає часів первіснородового ладу і заохочення громади до продовження роду. Тому тих, хто не одружився протягом року, присоромлювали, прив'язуючи до їхніх тіл дерев'яні колодки. Вважалося, що небажанням одружуватися і продовжувати рід нібито розхитуються стабільність громади, і виникає загроза її достатку та благополуччю.
Із понеділка, в день народження Колодія, починали в’язати колодки, і так робили кожен день упродовж Масничного тижня. Обрядодія «в'язання, чіпляння й волочіння» колодки збереглася по всій Україні. У давнину колодкою служили дерев’яна колода, брусок, поліно, палиця (а також качалка, ослін, ступка, вінок). З кінця ХІХ ст. в українських селах і містах колодкою стали називати і відповідно прив’язувати букети квітів, подарунки (хлопцям — пояси, вишиті сорочки, шапки, а дівчатам — хустки, стрічки, сережки, цукерки тощо). Групи жінок ходили по селу до парубків, що невдало сваталися, й дівок, що відмовляли сватам. Колодку чіпляли також і їхнім батькам — за те, що вчасно не оженили сина чи не віддали заміж дочку. Чіпляли їм дерев’яну колодку або велику колоду до ноги, руки, на груди чи спину. Покарані не мали права знімати колодку, поки не відкупляться грішми або цукерками, горілкою, горіхами тощо. Потім господар дому запрошував гостей до столу. Відмовлятися від викупу вважалося непристойним.
На Фастівщині, наприклад, молодиці попереджали парубка про колодку. Тож він пригощав жінок, які приходили з подарунком (тканиною на штани чи сорочку). А ще всіх всіх молодиць сам катав на санях «у запряжку», потім запрягав коней і розвозив гостей по домівках.
Колодки були «жіночі» та «дівочі». Метою колодійних обрядів одружених було регулювання, стимулювання репродуктивних сил, а молодіжна колодка мала парувальні, матримоніальні мотиви. Жіночу колодку «тягали» — «волочили», а молодіжну -«чіпляли» та «в'язали». Молодь гуляла окремо від дорослих. На Масниці востаннє збиралися на вечорниці. Дівчата чіпляли парубкам до сорочки «колодку» у вигляді хусточки, квітки, гілочки і отримували частунки. На Великдень хлопці віддячували коханим намистом, шовковою хусткою або стрічками, а від дівчат отримували писанки.
Кожен день на Масничному тижні мав назву: понеділок був окаянним; вівторок — щасливим; середа — бабською; четвер — жирним; п’ятниця — пісною; субота — конечною; неділя — чорною.
На Масниці молодь востаннє збиралася на вечорниці
В перший день свята, понеділок, «наставляли Масницю», коли ходили в гості, їли вареники, пили по чарці і цим самим вітали Масницю. І коли пили, то приказували: «Дай Бог, цю Масляну опровадити й ще другої дочекати». А жінки в окремій хаті «балювали» — їли, пили. Згодом до них приєднувалися чоловіки, щоб разом розважатися в одній хаті, а завтра — в другій і так цілий тиждень. Під час «волочінь» подекуди жінки перебиралися «за козаків»: вдягали шаровари, шапку, чіпляли «вуса», підперезувалися перевеслом. До хати в’їжджали на коні або… на палиці. Чоловіки робили «живого коня» із наймолодших добровольців, зв’язаних докупи.
Однією з важливих подій Масничного четверга було вшановування святого Власія. Для наших предків святий Власій свого часу замінив божество Велеса, який опікувався худобою. Хоча день святого мученика Власія 11 лютого, українці завжди святкували його в четвер на Сиропусному тижні, бо у словʼянській міфології цей день був приурочений богу-громовержцю Перуну, антагоністом якого є Велес. На Харківщині на честь Власа у четвер не запрягали коней та волів і годували домашню худобу найкращим сіном. У кожній оселі в цей день повинні бути вареники, бо «Влас на вареники лас». Жінки збиралися компаніями та йшли до шинка «пестити телят»: випивали по повній чарці, гостилися, «щоб корови були ласкаві до телят і не бодливі».
Від четверга масово наряджалися в «машкари» (маски) і справляли проводи зими. На Переяславщині в останній день Масниці наряджали жінку старою бабою з конопляною косою, «що аж по п’ятах тягаїться» і потім проганяли її з хати на двір. А до хати заводили молодика, перевдягнутого на старенького. Так учасники забави прощалися з Масницею перед постом.
Так повелося, що піл час проводів зими відбувалися змагання «лава на лаву», чоловічі бої навкулачки — це був давній агон, змагання зими і літа з його неодмінною перемогою. Так проводжали рік. Також вдягали кумедні маски і водили худобу з приспівуваннями: на Чернігівщині — тура, на Слобожанщині і Запоріжжі — козла. Ці тварини — символи родючості й сили. Серед розваг широко побутувало «катання Масниці» — катання на кінних санях, «фургалі» (карусель з санями), спускання з пагорбів, співи, танці.
П'ятниця — день «Тещиних вечірок». Зять мав запросити тещу до себе в гості та пригостити її млинцями або варениками. Вважалося, чим краще зять прийме тещу, тим міцнішим буде мир у родині.
Субота — поминальний день. «Випровожали» Масляну, а також поминали всіх померлих родичів (несли в церкву «панахиду» — хлібину, цукор або мед).
Неділя — останній день Масниці. Віруючі поважного віку одягалися в чорне і носили тільки чорний одяг аж до Великодня: «зветься неділя чорна, бо ховали Колодія». Як поховають, то це кінець Масляній, а назавтра вже і піст. А ще цю неділю називали «Пущенням», «Масляним Пущенням», «Постовими Заговинами», бо всяк сущий запускався, заговлявся в цей день на Великий піст. На Пущення одружені діти йдуть до батьків, куми до кумів, свати до сватів. Сходяться рідні, свояки, сусіди.
Останній день Масниці деколи ще називали «Прощеною неділею»: віруючі ходили цього дня випрошувати взаємне прощення за образи, завдані мимоволі чи навмисно. При зустрічі люди тричі низько кланялися одне одному й промовляли: «Прости мене!» У відповідь казали: «Бог простить і я прощаю». Бувало, що й ходили на кладовище «прощатися» з померлими.
Постові Заговини у людей поважного віку проходили тихо й чинно, адже вже завтра починався Великий піст, який вимагав порядку й стриманості у всьому.
Читайте також, яких традицій дотримуються православні та греко-католики у Великий піст і що категорично заборонено робити.