Цього року відзначається 975 річниця Києво-Печерській лаврі, яка постраждала від обстрілу росіян, яку внесено до списоку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.
— Датою заснування цієї обителі вважається перша писемна згадка про неї, — пояснив «ФАКТАМ» начальник сектору археології Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» Сергій Тараненко. — Ця писемна згадка, яка датується 1051 роком, міститься в «Повісті минулих літ». Зараз лавру умовно можна поділити на дві частини: Верхню музейну і Нижню, на якій функціонує чоловічий монастир. В лаврських печерах спочивають мощі понад 120 святих.
Поет Жуковський, якого Пушкін вважав своїм вчителем, відзначився неоднозначним вчинком в Києво-Печерській лаврі
— Лавра починалася з катакомбних церков, виритих в схилах пагорбів над Дніпром? — ставлю питання Сергію Тараненку.
ВІДЕО ДНЯ
— Дещо не так. Дивіться, це не катакомби, а печери. Згідно з літописом, преподобний Антоній поселився в печері на пагорбі, щоб жити чернечим життям. До нього почали приєднуватися інші відлюдники. Через деякий час Антоній переконав князя Ізяслава віддати монастирю територію на горі над печерами. Побудував дерев’яну церкву. З цього, власне, й почався Києво-Печерський монастир.
Сергій Тараненко в одній з печерРЕКЛАМА
Найдавніша частина нинішньої Києво-Печерської лаври — це Варязькі печери. Я маю щодо їх виникнення власну версію.
— Цікаво. В чому її суть?
— Ось дивіться, відомо, що в античному в Римі перші християни ховалися від переслідувань влади в катакомбах. В Києві могла бути подібна історія.
РЕКЛАМА
— Тобто, перших київських християн також могли переслідувати?
– Цілком можливо. Судіть самі: княжу Русь Володимир хрестив у 988 році. Але ж і до того в Києві були християни. Скажімо, бабуся Володимира княгиня Ольга хрестилася в Константинополі. Серед варягів, які наймалися на військову службу до наших князів, були християни. Адже місіонери добиралися аж до Скандинавії, хрестили там місцевих. Тож виходило, що на службу в княжу Русь приходила найматися значна кількість новонавернених християн. Правда, дехто з них ставився до віри своєрідно.
— Що означає «своєрідно»?
– Через те, що місіонери давали новонаверненим подарунки, одна і таж людина могла прийняти християнську віру по декілька разів. А після загибелі в бою — бути похованою за язичницьким обрядом.
РЕКЛАМА
— В кургані?
— Так, в кургані разом дружиною і конем. Чому в них було таке ставлення до віри? Бо похрестися для них було не фактом щирого прийняття віри, а радше своєрідною модою, актом, який відкривав перед воїном-найманцем додаткові можливості. А саме поступити на військову службу в християнську Візантію, отримувати там добру платню. Ясна річ, в дружинах наших князів також було чимало варяг. Як-от у київського князя Святослава.
— Перепрошую, це той, що був несамовитим завойовником?
– Саме він. До речі, пам’ятник йому верхи на коні стоїть на Пейзажній алеї в Києві. Так от. Щодо моєї версії: Святослав був язичником, а його мати княгиня Ольга — християнкою. Певно, в її оточенні було чимало одновірців. В 971 році наприкінці болгарських походів князь Святослав зі своєю дружиною три місяці був обложений візантійським військом у фортеці Доростол. Припаси закінчувалися, воїни були невдоволені. Довелося Святославу укласти невигідний для нього договір з візантійцями і піти з Балкан. Оскільки візантійці були християнами, розлючений на них київський князь міг дати обітницю, коли повернеться додому, розправитись з християнами, які знаходилися у Києві. Не виключено, що він влаштовував на них гоніння і до цього. Тож їм був сенс ховатися від влади в печерах за містом (Печерськ в ті часи знаходився за межами Києва) і таємно проводити там богослужіння. Тому, за моєю версією, ці печери й мають назву Варязькі.
Зображення преподобного Антонія Печерського на Свенській іконі Божої Матері, написаній у 1288 році. Фрагмент ікони
Згодом Антоній знайшов ті печери, і оселився там. Далі було, те що я вже казав — до нього почали доєднуватися послідовники, і поступово почалося створення монастиря.
А щодо повернення з Болгарського походу Святослава, то, як відомо, дістатись Києва князю не судилося — його вбили кочівники під час переправи через Дніпровські пороги. В історичній літературі існує версія про те, що напад на Святослава замовила печенігам його мати княгиня Ольга. Адже, з джерел, які ми маємо в своєму розпорядженні, відомо, що стосунки між ними були, скажімо так, напруженими. І одна з важливих причин того — мати християнка, а син язичник.
— Печери лаври ретельно досліджені археологами?
– Так, досліджені, але не всі. Археологічні розкопки там почалися в 1930-х роках. Маємо електронну Археологічну карту території Києво-Печерської лаври, на якій зазначено, хто і коли проводив дослідження, і що в результаті було знайдено.
— Які з цих знахідок найцікавіші?
– Їх багато, наприклад, на стінах чимало графіті. Деякі з них зроблені багато століть тому. Для прикладу, дослідник Ярослав Литвиненко пояснив значення одного з найдавніших найцікавіших графіті в цих печерах: гора Голгофа, а на ній хрест, на якому розп’яли Ісуса Христа.
Графіті, яке зображує Голгофу
Графіті в лаврських печерах шкрябали аж до ХХ століття. Один з прикладів цього — напис, який залишив відомий російський поет першої половини ХІХ століття Василь Жуковський (на екскурсію в лавру його запросив один з українських діячів). Жуковський і дату свого графіті нашкрябав — 1837 (Олександр Пушкін вважав його своїм вчителем в творчості, після виходу поеми «Руслан и Людмила» Жуковський подарував Пушкіну свій портрет з написом: «Победителю-ученику от побежденного учителя» — Авт.).
«Автограф» поета Жуковського на стіні в лаврській печері
— Виходить, Жуковський фактично вчинив акт вандалізму?
— Якщо об’єктивно, то, певно, ні. Розумієте, на той час це була така практика — як і 200 років тому, і 500, і 1000. Графіті тоді не вважалися вандалізмом.
— В якому стані лаврські печери?
– Дивіться, частина Дальніх печер — це Варязькі печери. От саме вони (Варязькі) викликають питання щодо безпеки. Тому в них не допускають туристів і прочан. Але за потреби ходять монахи і ми, науковці. Служба заповідника під керівництвом Ірини Черевко регулярно проводить моніторинг Варязьких та інших печер.
Щодо знахідок княжої доби, слід назвати фібулу ХІІ-ХІІІ століть, яку ми відшукали на господарчому дворі. Подібних в Україні немає. Ця фібула з Північної Ірландії. Саме такі в ті часи були на піку моди. Цю вишукану річ хтось привіз в Київ з таких далеких країв як Ірландія. Ця знахідка свідчить про дуже широкі зв’язки княжої Руси зі світом.
Фібула
Зі знахідок більш пізнього періоду — Литовської доби — відзначу монети Київського князя Володимира Ольгердовича (XIV століття). Їх карбували в Києві з татарських монет: поверх одних зображень, вибивали інші.
Монети князя Володимира Ольгердовича
«Під Успенським собором знайдено залишки поселення, якому п’ять тисяч років. Воно відноситься до знаменитої Трипільської культури»
— До того, як було засновано Києво-Печерську лавру, на її місці були людські поселення? Чи до того тут був просто природній ландшафт?
— Ви, певно, знаєте, що головним храмом лаври являється Успенський собор. Так от, точнісінько на тому місці, де він стоїть, 5 тисяч рокі тому знаходилось невелике (десь 10−15 осель) поселення, яке відноситься до пізнього періоду знаменитої Трипільської культури.
Сергій Тараненко: «На тому місці, де стоїть Успенський собор, знаходилось невелике поселення знаменитої Трипільської культури»
— Як вдалося виявити залишки цього поселення, якщо над ними знаходиться собор?
– Ця знахідка була зроблена в ході проведення науково-рятівних робіт на тому місці. Тут слід нагадати, що в листопаді 1941 року в окупованому тоді гітлерівцями Києві стався вибух гігантської потужності — було підірвано Успенський собор (певно, це зробили радянські спецслужби — перед відступом з української столиці заклали вибухівку, а потім дистанційно її підірвали, але не виключено, що це зробили гітлерівці). Після визволення Києва і в подальші часи (особливо наприкінці 1990-х років — напередодні відбудовою собору) це місце дослідили археологи під керівництвом Гліба Івакіна. Так і було виявлено залишки поселення Трипільської культури. Але не тільки це — знахідок було чимало, в тому числі багато саркофагів княжих часів, в яких ховали померлих. Причому через століття кістки з тих саркофагів викидали, і ховали в них інших небіжчиків. Так було поховано, наприклад, видатного політичного та церковного діяча митрополита Київського Петра Могилу.
Картина Василя Верещагіна, на який зображено прочан біля Успенського собору лаври
— Ще спитаю про залишки поселення Трипільської культури. Які конкретно речі, які лишилися після нього, було знайдено? Це знаряддя праці, побутові речі, сліди жителів?
— Археологи виявили і дослідили залишки оселі овальної форми. Її розміри десь 3 на 4 метри. Ця заглиблена в ґрунт будівля була частиною невеликого поселення, яке трипільці звели на мисоподібному виступі на площі приблизно одного гектара. Це місце дуже зручне, певно, тому через декілька тисячоліть його обрали для побудови Успенського собору.
А серед залишків трипільського поселення знайдено також кістки тварин, якими харчувалися трипільці: биків, овець, кіз, свиней, зайців, вужів, болотяних черепах, а також птахів (тетеревів, глухарів і навіть боревітру). Є й рибні кістки. А також — велика кількість стулок від річкових молюсків (в основному перловців). Також знайдено уламки кераміки десь від 8−10 посудин (не надто вишуканих, бо в той період Трипільська культура занепадала).
Щодо древніх поселень також скажу про місцину біля церкви Спаса на Берестові, яка зведена в часи княжої Руси. Цей храм знаходиться поруч з оборонним муром навколо лаври. Так от, під час археологічних досліджень 2018−2019 років біля цієї церкви знайдено залишки поселення раннього залізного віку.
— Воно давніше за трипільське поселення?
— Ні, навпаки молодше, причому набагато — більш, ніж на 2 тисячі років. Якщо конкретніше, то мова йде про ІХ століттям до нашої ери. Культура, до якої відноситься це поселення називається Чорноліська.
— Які найцікавіші речі знайдено біля церкви Спаса на Берестові на місці поселення людей Чорноліської культури?
– Серед них є одна дужа рідкісна — бронзова прикраса по форму схожа на цифру «8». Такі прикраси штампували з листової бронзи і прикрашали ними головні убори, а також елементи одягу.
Крім того, біля церкви Спаса на Берестові ми виявили ще й бронзовий замок у вигляді коника, якій датується ХІІ-ХІV століттями. Певно, ним закривали якусь скриньку, привезену з далеких земель (певно, з Волзької Булгарії, бо в наших краях такі не виготовляли).
Бронзовий замок у вигляді коника
«Коректно буде сказати, що найдавніші кам’яні храми України побудовані з римської цегли — плінфи»
— Києво-Печерській лаврі 975 років. Які археологічні знахідки стосуються саме того раннього її періоду?
— Самі печери являються свідоцтвом того періоду. А щодо трошки пізніших часів, коли почалося зведення кам’яних храмів — то таким свідоцтвом являється, передусім, плінфа (стародавня пласка цегла). До речі, коли я розповів британським колегам, що моя учениця Олена Махота написала книгу про відзнаки на плінфі княжої доби, вони здивовано спитали, що це (плінфа) таке? Я також здивувався, мовляв, як же ви не знаєте — це така цегла, рецепти виготовлення якої в княжу Русь принесли візантійці. І британські археологи збагнули: «А, так, це ж римська цегла!» Так вони називають плінфу. Тож коректно буде сказати, що найдавніші кам’яні храми України побудовані з римської цегли (тобто, плінфи).
Тут, думаю, слід нагадати, що Візантія виникла в результаті розділення колись монолітної Римської імперії на дві частини — Західну зі столицею в Римі і Східну (власне Візантію), столицею якої був Константинополь. Тому плінфа, з якої побудовані найдавніші християнські храми нашої країни, походить з римської будівельної традиції. Це наочно демонструє, як культуру монументального будівництва тогочасної Європи було перейнято княжою Руссю. Почалось з того, що до нас прибули візантійські зодчі, і під їх керівництвом побудували перші кам’яні християнські храми Києва. Наші майстри перейняли візантійські технологій (фактично римські, європейські) виготовлення матеріалів і будівництва.
Щодо матеріалів, то мова йде не тільки про плінфу і будівельний розчин (з вапна, цем’янки, піску), але й про смальту, з якої робили мозаїки. «ФАКТИ» детально розповідали про наші розкопки в Митрополичому саду лаври унікальної для України і усієї Східної Європи майстерні з виготовлення смальти різноманітних кольорів. Зрозуміло, що цю майстерню спеціально створили для оздоблення мозаїками головного храму лаври — Успенського собору, який було побудовано в 1073—1078 роках.
— Мозаїки Успенського собору зберіглися?
— Збереглися, але тільки у вигляді археологічного матеріалу — смальти, а також фрагментів мозаїчної підлоги.
— Тобто цілісні мозаїчні композиції в Успенському соборі не вцілілі?
— Не зберіглися. Проте, уявлення про мозаїки в храмах княжої Руси можна скласти на прикладах Оранти (мозаїчного зображення Богоматері) в Софійському соборі та по вцілим мозаїчним зображенням святих з Михайлівського Золотоверхого собору (обидва ці храми знаходяться у Києві).
Раніше «ФАКТИ» писали про те, що на території Києво-Печерської лаври знайшли скарб. Удача посміхнулася фізику, який допомагав археологам.
Фото надані Сергієм Тараненком та з відкритих джерел