Відомий український волонтер Михайло Пуришев став жертвою шантажу та погроз з боку російської ФСБ і, намагаючись врятувати свого сина, був змушений поїхати до росії. Про це «ФАКТАМ» повідомили волонтери з команди Михайла.
Михайла Пуришева знають не лише в Україні, а й далеко за її межами — насамперед завдяки його відчайдушній та безстрашній поїздці до Маріуполя, який навесні 2022 року знищувала російська армія. Звідти він на своєму вже легендарному червоному мікроавтобусі під обстрілами вивіз понад двісті людей. Згодом Михайло разом із командою відкривав «пункти незламності» вздовж усієї лінії фронту — від Куп’янська до Херсонщини, рятував людей у затоплених після підриву Каховської ГЕС Олешках та допомагав сотням українських переселенців.
Михайло — батько чотирьох дітей. Двоє з них живуть в Україні, ще двоє, від попереднього шлюбу, — на території рф. Один із них — син Олександр — і став об’єктом шантажу. Як з’ясувалося, місяць тому, 16 липня, співробітники ФСБ зателефонували Михайлу з телефону його сина і почали погрожувати, що, якщо Михайло не буде з ними «співпрацювати», Олександра заберуть до російської армії та відправлять на фронт. Під «співпрацею» росіяни мали на увазі передачу інформації про позиції української армії, однак Михайло категорично відмовився це робити.
«Вот приехал к вашему сыну в гости… Нам нужны определенные сведения»
Колеги Михайла Пуришева повідомили «ФАКТАМ», що співробітники ФСБ телефонували волонтерові п’ять разів. Усі п’ять розмов записані. Нижче публікуємо розшифровку першого дзвінка:
ВІДЕО ДНЯ
«Офіцер: «Вот приехал к вашему сыну в гости… аналог вашей «беспеки», у нас по-другому называется».
Офіцер: «Я хочу с вами подружиться. Мы же не враги друг другу. Нам нужны определенные сведения. Вам нужно, чтобы ребенок в армию не ушел. Представьте: один из тех ребят, которым вы сейчас помогаете, будет стоять напротив вашего сына в окопе».
РЕКЛАМА
Офіцер: «Вы же ездите по локациям, развозите помощь — знаете, где позиции. Может, с командирами пересекались».
Михайло: «Если я с вами не буду сотрудничать, вы моего сына отправите в окоп?»
Офіцер: «Вы правильно понимаете. Ваш ребенок в безопасности, сытый, довольный, мечтает увидеться с вами, мечтает учиться в Европе. Если попробуете про нас рассказать кому-то, последствия будут такие же».
— Лунали також пропозиції грошей і неодноразово повторювана, але так і не виконана обіцянка дати Михайлу поговорити із сином, — розповіли «ФАКТАМ» його колеги. — Михайло не передав співробітникам ФСБ жодної інформації та відмовився від запропонованих грошей. Обіцяної розмови із сином він так і не дочекався — упродовж усього цього часу зв’язку із сином у нього не було. Останній, п’ятий дзвінок відбувся 3 серпня. Поговорити із сином Михайлу знову не дали, і що зараз з Олександром, не знає ніхто.
Після цього Михайло ухвалив рішення їхати до москви через Стамбул — щоб врятувати сина і не зрадити ні свою країну, ні побратимів. 17 серпня рейсом AFL2133 авіакомпанії «Аерофлот» він приземлився в Шереметьєво о 09:36 за московським часом. Зв’язку з ним не було. У москві на нього чекала так звана «фільтрація» — допит співробітниками ФСБ.
РЕКЛАМА
Читайте також: «Мене продали у рабство в російську військову частину»: колишня цивільна полонена добивається покарання її мучителів у Міжнародному кримінальному суді
— Ми, друзі та команда Михайла, не змогли переконати його не їхати. Він поїхав рятувати сина. Михайло розлучився з дружиною ще до початку повномасштабної війни. Задовго до 2022 року колишня дружина разом зі своєю матір’ю вивезла дітей до росії. Михайло неодноразово намагався вивезти сина за кордон — до брата в Канаду, — однак роками колишня дружина не підписувала необхідні документи й не давала згоди на його виїзд. Зробити це так і не вдалося. Зараз синові Михайла 18 років — і саме через нього ФСБ тисне на батька.
На записах чути всю механіку вербування з уст самого офіцера: «дружба», гроші, обіцянки дати поговорити із сином і погрози дитині. Єдина умова, яку ФСБ поставила Михайлу, — мовчання. Ми розуміємо, що кожна публікація порушує саме цю умову. Але зараз розголос — єдиний спосіб захистити Михайла та його сина.
Коли Михайло Пуришев перестав виходити на зв’язок, його друзі опублікували на його сторінці в Instagram заздалегідь записане ним відео. У ньому Михайло розповідає, що його шантажує ФСБ:
«У мене два варіанти: або я з ними дружу, і вони не чіпають мого сина. Або я з ними не співпрацюю — і сина вб’ють. Але є й третій варіант — поїхати туди. Коли я буду в них, вони можуть робити зі мною все, що завгодно, але мій син житиме».
РЕКЛАМА
Читайте також: «Сьогодні померли 2 собаки, бабуся Галя та улюблений Маріуполь»: шокуючий щоденник хлопчика з окупованого міста передали Папі Римському
До Маріуполя, який росіяни стирали з лиця землі, Михайло на своєму мікроавтобусі повертався шість разів — щоб вивезти людей
Новина про те, що Михайло Пуришев перестав виходити на зв’язок і його доля невідома, сколихнула громадськість. Сотні людей, багато з яких знають волонтера особисто, почали поширювати повідомлення про його зникнення в соцмережах. Багато хто писав, що не здивований вчинком батька, який намагається врятувати сина, і згадував відчайдушний вчинок Михайла навесні 2022 року, коли він прорвався до оточеного російськими військами Маріуполя, щоб врятувати людей.
Тоді його прозвали «Колумбом Маріуполя» — він став одним із перших волонтерів, якому вдалося туди потрапити. Про те, як це було, Михайло сам розповідав кореспондентові «ФАКТІВ» у 2023 році.
«Колумб Маріуполя» – волонтер Михайло Пуришев та його знаменитий червоний мікроавтобус
— Усі казали, що це неможливо, але я не міг не поїхати — на мене чекали мої співробітники, — розповідав Михайло. — У Маріуполі я мав нічний клуб. Коли почалася повномасштабна війна, він став прихистком для багатьох місцевих жителів. 24 лютого я насамперед вивіз із Волновахи маму та брата з дітьми і вагітною дружиною. Коли моя сім’я була в безпеці, я зв’язався зі співробітником мого клубу Женею і запитав, що потрібно. Він сказав, що потрібно все — вода, їжа, ліки. І я почав шукати машину, в якій усе це можна було б провезти. Старий мікроавтобус знайшов за оголошенням…
Так у Михайла Пуришева з’явився той самий мікроавтобус, який пізніше став легендарним — він пережив десятки обстрілів, але якимось дивом уцілів.
— Було страшно, але на мене чекали люди. У мене були із собою ліки, інсулін… Я не міг не поїхати і чекати на якісь зелені коридори. На кожному нашому блокпосту мені казали, що заїхати до Маріуполя неможливо. Дивилися на мене як на ненормального. Але я їхав далі. Потім був ворожий блокпост. Під дулами автоматів окупанти вивели мене з машини, подивилися, що везу, забрали цигарки. Як не дивно, пропустили. Далі були блокпости з чеченцями, бурятами, людьми, які називали себе «ДНР». Чим ближче до Маріуполя, тим більше було згорілої техніки, а на узбіччях — тіл людей… До Маріуполя я спочатку намагався заїхати Володарською трасою. Окупанти не пустили, і я звернув на Мангуш. Це друга дорога до Маріуполя, і там нікого не було. Я побачив наш розбитий на друзки блокпост, після якого в ряд стояли міни. Намагаючись їх об’їхати, виїжджав на «зеленку», а одна з мін опинилася просто під моєю машиною. Думаю, що за все життя не молився стільки, скільки того дня. Якимось дивом проїхавши цю дорогу, я побачив український блокпост…
Читайте також: Поїхав рятувати маму, а опинився на лаві підсудних: у росії молодого волонтера з Харкова приговорили до 11 років ув’язнення
Михайло залишався в Маріуполі цілий тиждень — розвозив людям по підвалах їжу, а тих, хто погоджувався, забирав до клубу, де був надійніший прихисток.
«Пам’ятаю, як забрав з одного підвалу маму з немовлям — дитина задихалася від плісняви… Назад виїжджав, узявши у свій бус усіх, хто помістився. Пообіцяв, що повернуся за іншими. А раз пообіцяв — то, звичайно ж, повернувся».
До Маріуполя, який росіяни стирали з лиця землі, Михайло на своєму мікроавтобусі повертався ще шість разів. Потрапляв під обстріли, допомагав шукати людей під завалами. Мікроавтобус, який після ворожих атак залишався то без дверей, то без шибок, щоразу ремонтували — і Михайло знову їхав до Маріуполя. Пізніше так само він евакуював людей із Бахмута та Авдіївки.
Михайло також розповідав, як разом із командою вони відкривали «пункти незламності» у прифронтових містах. Там організовували доступ до води, електрики, медичної допомоги та українського телебачення. Усе це Михайло та його друзі-волонтери робили самі.
«Коли ми вирішили відкрити в Бахмуті „пункти незламності“ і зрозуміли, що для того, щоб отримати воду, потрібно пробурити свердловину, я не мав уявлення, як це робиться. Але подивився відео на YouTube — і зробив», — розповідав Михайло.
Читайте також: «У полоні нас змушували читати підручник з історії рф, від якого волосся ставало дибки»: маріуполець Петро Супрун провів у полоні понад чотири роки
«Записуючи це відео, я вже не на території росії»
Після кількох років волонтерства Михайло добровільно мобілізувався та служив командиром екіпажу БпЛА. Однак пізніше був змушений демобілізуватися за станом здоров’я: від початку повномасштабної війни він переніс два інфаркти, і тепер у нього три стенти в серці.
Увечері 19 серпня на сторінці Михайла Пуришева в Instagram з’явилося нове відео. Волонтер вийшов на зв’язок і повідомив, що зараз перебуває в безпеці й уже не в росії. Як йому вдалося покинути рф і що сталося з його сином, Михайло поки не розповів.
«Друзі, записуючи це відео, я вже не на території росії… Як ви знаєте, 17 серпня я вилетів до росії. Моя команда виклала відео одразу після прильоту літака, і там я пояснюю, чому я це роблю. Хочу сказати всім дякую за підтримку. Дякую всім правозахисним організаціям. Дякую Богу. Поки не можу розголошувати деталі. Але коли я був там, я відчував вашу підтримку і дуже вдячний. Сподіваюся, що все закінчиться як слід. Я не думав, що все відбуватиметься так… Але Бог має свої плани. Усіх обіймаю. Намагатимуся тримати вас у курсі. Не все можу показувати, але продовжуємо молитися, щоб усе це закінчилося і закінчилося добре».
Наразі це єдине повідомлення від Михайла. У якій країні він зараз перебуває, також невідомо. «ФАКТИ» стежитимуть за розвитком подій.
Раніше «ФАКТИ» розповідали історію лікарки, яка має на своєму рахунку 50 місій на прифронтові території.