Кожного разу, коли Світлана приходить з квітами на алею до свого рідного брата у теплу погоду, над букетом літає бджілка. І це дійсно знак, адже саме так всі називали її Олега. Хоча й летить час, та легше не стає. Життя відважного бійця обірвалося під час виконання бойового завдання на Донеччині. Олегу Лавріненку навіки 48 років. Історія про нього увійшла до артпроєкту «Наші», який створила художниця з Костянтинівки Оксана Шабас.
«Олег обіцяв, що обов’язково матиме ще доньку»
— Якось Олег прийшов до нас зустрічати Новий рік і приніс м'які іграшки — бджілки (тоді по телевізору показували мультик про бджілку «Вжика»). Він всім діткам подарував таких бджілок, у нього у кульку їх було багато, він був дуже щедрим… Так ми й називали його «Вжик». Він, коли йшов у гості, завжди брав солодощі, ніколи не приходив із порожніми руками, — розповідає «ФАКТАМ» сестра полеглого Світлана Приходько. — Олег народився в Кременчуці. Нас у сім'ї було троє, він старший. Тато помер у 50 років (меншій сестрі було 10 років). Звісно, матері було складно підіймати самотужки дітей, і певною мірою Олег став головним чоловіком в сім’ї. Для друзів він теж завжди був безвідмовним — віддавав останнє. Брат навчався в училищі на наладчика-фрезерувальника станків, працював за фахом на місцевих заводах. Усе життя захоплювався альпінізмом, пройшов Крим, Карпати, Кавказ пішки, був інструктором, багатьох дітей навчив альпінізму. У турклубі здружився з багатьма хлопцями, цю дружбу вони пронесли до сьогодення. Про Олега часто казали «душа навстіж». На жаль, брату не вдалося створити надійну сім'ю, але в нього залишився син. Олег назвав його на честь нашого батька, але, коли розлучилися, невістка змінила ім'я хлопчика (був Микола, а став Артем). Олег його дуже любив, все, що той просив, виконував та купляв. Друзі не раз казали, що досить вже холостякувати, що треба шукати жінку. Олег обіцяв, що обов’язково матиме ще доньку. Ми так зрозуміли, що він думав, що дівчинка ближче до тата, що буде татова доця. На жаль, не встиг.
ВІДЕО ДНЯ
Сестра Олега Лавріненка Світлана Приходько на Алеї Слави
— Як ваш брат потрапив у військо й що розповідав про пережите?
РЕКЛАМА
— Коли почалася велика війна, Олег на третій день був під військкоматом, стояв у черзі, пройшов комісію, і йому сказали чекати на дзвінок. Ми гадали, він передумає, щоб ми не переживали. Та він нам зателефонував, коли вже був у військовій частині у Києві, сказав, йому треба, щоб ми зібрали й відправили посилку. Ось такий він був у нас…
Брат служив сержантом у 68-й окремій єгерській бригаді. Він так сильно вірив у перемогу та в те, що ось-ось це пекло закінчиться… А ще не хотів, щоб його син йшов замість нього. Олег був у самому пеклі, довго воював на Донеччині. В боях отримав контузію, потім переніс інсульт. Втім, після лікування повернувся на фронт. А про війну він не хотів розповідати, казав, що воно нам не треба… Перший раз, коли приїхав у відпустку, хоч трохи розказав, а потім все… Одна відповідь: «Воно вам не треба і робіть все, щоб ні чоловіки, ні племінники туди не потрапили». Коли у них була зустріч з друзями, як Олег був у відпустці, то він стояв осторонь, а дружина товариша спитала: «Чому ти осторонь?» Олег відповів: «Я вас запам'ятовую». А пізніше братик набрав мене й говорить: «Будь ласка, збери нас, всіх родичів, за одним столом». Він дуже любив, коли дружно, весело…
В боях Олег отримав контузію, потім переніс інсульт. Однак після лікування повернувся на фронт
Отримавши перші бойові, Олег сказав, що у всіх нас в родині мають бути однакові телефони. Та й купив такий собі, нам із сестрою та синові. Для мене це зараз найдорожчий подарунок у житті…
РЕКЛАМА
Читайте також: Стікаючи кров’ю, попередив про ворожу засідку: історія 23-річного Героя України, який віддав життя, рятуючи побратимів
«У бліндаж наших воїнів прилетів ворожий снаряд»
— У вашого брата був досить цікавий позивний — «Танчик». Як його отримав?
— Олег в окопі був без зміни 21 добу, але тримався, як справжній герой. Коли він був на позиції та не було чим давати відсіч, брат просив у комбата: «Дайте хоч один танчик, і ми покажемо, як треба воювати». Адже там людей не вистачало. Так і виник у нього позивний «Танчик».
«Дайте хоч один танчик, і ми покажемо, як треба воювати», – говорив ОлегРЕКЛАМА
— Як обірвалось його життя?
— Олег загинув 5 квітня 2024 року під час мінометно-артилерійського обстрілу з боку російської армії. У бліндаж наших воїнів прилетів снаряд. Поранення були вкрай складні, серце Олега не витримало. Це сталося біля міста Урожайне на Донеччині. Йому було 48 років. Я всім кажу, що таку мужність, як у нього була, мають одиниці, бо він з відпустки туди повертався двічі — боявся, що підведе побратима, якщо не приїде вчасно. Спочиває він у Кременчуці, на Алеї Слави Свіштовського кладовища.
Раніше актор Артем Позняк розповів в інтерв’ю «ФАКТАМ» про те, що в його родині під час війни загинули майже всі чоловіки.