Вікторія Сливка з села Біличі Волинської області дослідила свій родовід аж до дванадцятого покоління. Також жінка вивчає родинні лінії односельців. Зараз це стало її основним заняттям, якому вона присвячує весь свій вільний час.
— Генеалогією я захопилася випадково — під час навчання у школі, — розповідає «ФАКТАМ» Вікторія Сливка. — Нам дали домашнє завдання, яке досі залишається в освітній програмі — побудувати родинне дерево. На допомогу прийшла мама, яка від свого діда занотувала багато інформації. Ми почали діставати сімейні альбоми, архівні світлини, а з ними я почула родинні історії. В результаті в мене було найбільше у класі дерево, бо я дослідила рід до сьомого коліна. Потім сама вже «допитувала» бабусю та інших родичів. Цікаво було дізнатись не лише про прямих предків, а й про їхніх братів та сестер. Тепер я знаю у своєму роду понад 4 300 імен, а родова лінія веде до початку XVIII століття.
ВІДЕО ДНЯ
“Генеалогією я захопилася випадково – під час навчання у школі”, – розповіла Вікторія Сливка
Зокрема, найдавніші представники мого роду, яких я знаю, народилися на початку XVIII століття. Знаю, що був предок Іван Іванович Жур, який народився у 1739 році. А ще прямим предком був Трохим Микитюк. Він мав сімох дітей, але, можливо, їх було більше, адже колись була високою дитяча смертність через хвороби, від яких нині вакцинуються. Що цікаво, Трохим та його рідні мешкали на хуторі Трохимівка. То досі це місце називається Трохимівкою, на цій вулиці збереглося два будинки. Крім того, я дослідила, що з Литовежа в мене були родичі Пучковські. Один з них — Леон — був місцевим краєзнавцем. Також цікава історія мого прадідуся Андріяна. Сто років тому земля була великим скарбом і тоді ретельно обирали собі наречену, щоб вона також мала володіння. Знаю, що прадід вподобав дівчину з незаможної родини та його відмовляли від одруження, бо мало наділів. Крім того, Андріян, маючи за плечима чотири класи школи з відзнакою, вивчив напам’ять «Кобзаря», був серед засновників товариства непитущих, грав у драмгуртку, малював красиво, певно, всі книги у сільській бібліотеці перечитав, знав багато п’єс. Мені здається, що я багато рис та вмінь перейняла від предка, з яким мала нагоду спілкуватись. До слова, свого сина я назвала Устимом, ім'я взяла зі свого родоводу.
— А які ще спостереження маєте після дослідження родоводу?
— Наприклад, носії одного прізвища з одного села, навіть з навколишніх сіл, походять від одного предка, тобто є родичами між собою. Маю у своєму родоводі два таких випадки, коли наречена мала те ж прізвище, що і наречений. Перші — це мої дідусь Олексій Микитюк і бабуся Леоніла Микитюк. Вони були з одного села, мого рідного — Біличів. Мені все казали, що вони просто «однофамільці». Я ж дослідила, що вони мали спільного предка Микиту Микитюка, який народився в середині 18 століття (!). Довела, що дідусь і бабуся не просто мали одне прізвище. Інша сім'я, мої прапрадід Дем'ян і прапрабаба Уляна були з Пучковських з Литовежа. Так теж мали однакові прізвища. Дем'ян родився в Литовежі, а Уляна народилася вже у Біличах. Дослідивши архівні документи, виявила, що вона була для свого чоловіка тіткою в четвертому поколінні. Ось такі повороти. До речі, усі носії одного прізвища з однієї місцевості мають спільного предка! Усі!
РЕКЛАМА
Родинне дерево Вікторії
Читайте також: Рятівна вишиванка: більш як 100-літній музейний експонат у Кременчуці слугує оберегом для воїнів
— А хто ви за фахом і чи допомагає професія у вашій роботі?
РЕКЛАМА
— Сама я спеціалістка з документознавства та інформаційної діяльності. Працювала за фахом. Після декретної відпустки звільнилась і займаюсь суто генеалогією. Здійснюю пошук записів про предків по Волинській, Житомирській, Рівненській, Хмельницькій, Львівській, Вінницькій областях. Самотужки дослідила родові дерева односельців. Наприклад, у Біличах найбільш поширене прізвище — Киця. Хотілось би їх всіх пов'язати та довести, що вони пішли від одного предка.
— Чим саме подобається вам генеалогія?
— Це захоплива справа, це не лише про архіви та документи, а й про пам'ять роду. Буває, що на пошук конкретної справи витрачаєш тиждень, а буває і кілька. Тому наполегливість та терпіння — риси, які мені допомагають.
— Що порадите читачам, які також хочуть вивчати своє коріння?
РЕКЛАМА
— Найперше джерело для дослідження родоводу — наші рідні та близькі. Розпитуйте батьків, дідусів, бабусь, найстарших представників роду та старожилів села. Вони знають значно більше, ніж ви, чим збагатять ваші знання про родину. Обов'язково записуйте, навіть знімайте відео для сімейного архіву. Повірте, це вам знадобиться. Особливе джерело — родинні альбоми. Переглядайте з рідними, записуйте історії про події з фотографій, підписуйте осіб на фотографіях, поки є люди, які можуть вам розповісти, хто є хто на знімках.
“Особливе джерело – родинні альбоми”, – каже Вікторія
Старі кладовища — надзвичайно цікаве джерело для дослідження. Можна знайти роки життя предків, хоча часто вони не відповідають дійсності, мають невелику похибку. Можна прочитати, як звали батька, наприклад, прабабусі, що випливає із запису по батькові. Деколи на самих могилах можна знайти фотографії предків, які можуть бути їхніми єдиними збереженими знімками. Лише тоді можна переходити до іншого джерела — архівних документів. Ревізькі казки, метричні книги, Сповідальні відомості, справи щодо викупу землі після скасування панщини, кримінальні справи тощо. Тут уже треба мати спеціальні навички та знання або ж звертатися до фахівця.
Раніше «ФАКТИ» розповідали про унікальні предмети дохристиянських часів на виставці в Києві, які свідчили про те, що у давнину дівчина мала вбити ворога, щоб мати право одружитися.