Наразі Кубань входить до складу рф і раз у раз опиняється під точними ударами української далекобійної зброї. Однак 108 років тому все могло бути інакше, оскільки 16 лютого 1918 року відбулася визначна подія — було проголошено самостійну Кубанську Народну Республіку, яку за рішенням делегатів Законодавчої Ради Кубані було приєднано на федеративних умовах до України.
ВІДЕО ДНЯ
Про це нагадав військовий експерт Дмитро Снєгирьов, за словами якого до складу КубНР входили Кубанська область, Ставропілля, Терек, Дагестан та Чорноморщина (Чорноморська губернія). Почалося ж усе ще навесні 1917 року зі зборів козацтва.
Як зазначає експерт, одразу ж налагоджувалися зв'язки з українською владою в особі Центральної Ради, яка у листопаді 1917 р. офіційно визнала право на самостійне існування кубанських козаків. 30 грудня відбувся з'їзд українських громадських діячів та представників українського населення Кубані, на якому в резолюції було вказано «про приєднання Кубані до України». 4 січня 1918 р. за закликом Української Чорноморської Ради 29 політичних партій та організацій підтримали III Універсал Центральної Ради та звернулися до Кубанського Військового Уряду щодо доцільності приєднання Кубані до України.
Перешкодою до утворення кубанської державності та налагодження відносин Кубані з Україною був конфлікт між кубанськими козаками та «іногородніми», на якому здобували хиткий авторитет серед кубанців більшовики.
РЕКЛАМА
Великий вплив на утвердження незалежності Кубані справила агітація кубанців-українців на сесії Крайової Ради та на обласному з'їзді представників усього населення краю у грудні 1917 р. Тоді відбулося повне взаєморозуміння між кубанцями та делегатами Української Центральної Ради М. Галаном та Є. Онацьким. У другій половині лютого 1918 р. після закінчення сесії на нараді членів Ради було ухвалено резолюцію про приєднання Кубані на федеративних засадах до України. Також члени Ради підтримували відокремлення України від росії та федерацію Кубані.
Більшовики не визнали незалежність Кубані та приєднання до України й оголосили війну Раді. На Кубань прибули бойові частини Червоної Армії з німецького фронту і 22 лютого 1918 р., коли ситуація стала безнадійною, військовий отаман Філімонов скликав нараду, на якій було вирішено залишити Катеринодар (тепер Краснодар — Авт.).
Кубанська рада зійшлася з Добровольчою армією, коли купка кубанських прихильників незалежності випадково зіткнулася з загоном Корнілова та Алексєєва, ядром Добровольчої армії, що щойно народилася.
РЕКЛАМА
В Україну від Кубанської ради була направлена делегація, яка отримала від української влади зброю. Боротьба проти більшовиків об'єднала Кубанську раду з Добровольчою армією; хоча кубанці вагалися, чи укладати їм угоду. Проте між ними було укладено військовий союз.
«Добровольча армія негативно ставилася до німецьких військ, тому що бачила в тому можливість об'єднання Північного Кавказу з Україною, і це стримувало Кубанську Раду у відносинах з німецькою армією. Керівник німецької армії фон Анрім сам запропонував Раді ввести свої війська на Кубань, але під тиском Денікіна Рада відмовляється. Це була перша поступка Ради Денікіну, який відіграв зловісну роль у майбутній історії. Корінне населення Кубані бачило своє спасіння у приході українських та німецьких військ, особливо сильною ця тенденція була в Чорноморії», — підкреслює Дмитро Снєгирьов.
На початку травня 1918 р. на Кубані почалися антибільшовицькі повстання української орієнтації, головна ідея яких — вигнання більшовиків та возз'єднання з Україною за допомогою української та німецької армії. Повсталі захопили українські станиці на Кубані — Старомінську, Новомінську, Канівську, Рогівську, Васюринську та інші. А на початку літа 1918 р. у Києві пройшли українсько-кубанські переговори.
Представники Українського уряду уявляли собі Кубань автономною чи бодай федеративною частиною України; члени Кубанської делегації наполягали на федеративному зв'язку. Український уряд негайно дав кубанцям відповідну кількість гармат, набоїв, рушниць, обіцяв допомогу живою військовою силою (висадку десанту на Тамані). Керівництвом Кубанської делегації від імені Кубані було заявлено, що «Кубань оголосила себе вільною і незалежною, просячи Україну при укладанні договору з Радянською владою мати на увазі Кубань, яка не перебуває під владою більшовиків».
РЕКЛАМА
Проте проти цього союзу виступили не лише більшовики, а й Добровольча армія, прихильники «єдиної та неподільної Російської імперії». Так, від її імені з ультиматумом виступив генерал Алексєєв, сказавши, що не допустить об'єднання України з Кубанню. Ще раз підтвердилася теза про те, що, попри антагонізм, ані білі, ані червоні не хотіли бачити самого факту існування Української держави чи її інституцій. Після взяття Катеринодара керівництво Добровольчої армії почало цькування керівників кубанського уряду, а наприкінці листопада командування Доброармії проводить обшук у приміщенні українського посольства при Кубанському Крайовому Уряді. Конфіскують українські урядові папери, заарештовують секретаря посольства Полівана, який кілька днів тому виступав у Раді та отримав щиру подяку від кубанців і добро на з'єднання з Україною.
«На запит голови уряду Кубані Луки Бича Добровольча армія не дала жодних пояснень. Денікінці зривають синьо-жовтий прапор на українському посольстві та заарештовують українського посла Боржинського. Це був перший державний заколот на Кубані, українсько-кубанське з'єднання фактично було скасоване Денікіним. На Кубані та в інших районах почалися українські погроми та антиукраїнські провокації», — говорить Дмитро Снєгирьов про часи, коли природний перебіг історії з союзом Кубані та України був припинений вперше.
Пізніше на виборах головою Кубанського Уряду замість Бича обирають ставленика Денікіна Сушкова, але вже 5 травня 1919 р. уряд Сушкова йде у відставку, яку прийняв військовий отаман Філімонов. Головою уряду обирають чорноморця П. Курганського, прихильника союзу з Україною, але ця перемога українців Кубані була зустрінута денікінським терором. У ніч на 8 травня 1919 р. полковник Карташов організував невдалий замах на члена Ради П. Макаренка. 13 червня 1919 р. у Ростові-на-Дону був убитий один із творців союзу України та Кубані у 1918 році, М. Рябовол, який прибув сюди для того, щоб взяти участь у конференції зі створення Південноросійського Союзу.
Вже у листопаді Денікін, зазнавши поразки від Червоної армії, всю лють виливає на кубанців — заарештовує прихильників незалежності Кубані та її союзу з Україною, декого з яких було страчено, а 17 березня 1920 року Катеринодар був взятий більшовиками.
Як зазначає експерт, цей досвід свідчить про нерішучість української гетьманської влади влітку 1918 року, коли Кубань могла б абсолютно добровільно стати частиною федерації з Україною, оскільки там проживало дуже багато українців. І цей досвід пам'ятають і зараз.
Так, президент України Володимир Зеленський підписав Указ про історично населені українцями території в межах сучасних Краснодарського краю, Бєлгородської, Брянської, Воронезької, Курської, Ростовської областей російської федерації.
«Указом доручено Кабміну розробити план дій щодо збереження національної ідентичності українців у рф, зокрема на історично населених ними землях (на Кубані, Стародубщині, Північній та Східній Слобожанщині). Крім того, Україна збирає факти та свідчення про злочини, скоєні проти українців, які проживають (проживали) на територіях росії, історично населених етнічними українцями, про політику примусової русифікації, політичні репресії та депортації щодо українців, відновлення та збереження історичної пам'яті», — резюмує Дмитро Снєгирьов.
Тим часом, аби позбавити Україну незалежності сьогодні, рф наймає на війну проти українців іноземців, які живуть за тисячі кілометрів від нашої країни.