Олекса щойно повернувся з відомого гірськолижного курорту Валлуар у французьких Альпах, а вже знову збирається у далеку подорож. На цей раз до Канади. Навіть валізу з інструментами не розпаковував. Знову пилятиме й шліфуватиме… лід. У парі зі своїм канадським другом.
44-річний архітектор і дизайнер Олексій Пода з Полтави — відомий український митець, який займається ефемерними скульптурами. Тобто, скульптурами зі снігу, льоду, піску та соломи. Він неодноразовий учасник і переможець міжнародних конкурсів, фестивалів та інших івентів, які зазвичай проводять на туристичних локаціях з метою привабити туди якомога більше людей.
З Франції Олекса привіз друге місце. В його дипломі написано, що це рішення журі. І це найвагоміше визнання. Бо льодяні скульптури на Валлуарі окремо оцінюють публіка, артисти, які беруть участь у дійстві, а також діти. За свого фаворита кожен може проголосувати онлайн чи на папірці.
У чому секрет прозорого льоду? Чому скульптори працювали здебільшого вночі? Що найбільше дошкуляло учасникам конкурсу в зимових горах?
Про це й не тільки «ФАКТИ» розмовляли з Олексою Подою.
Змагання без попередніх тренувань
Майстер каже, що конкурси, у яких він уже понад 10 років бере участь, взагалі не мають нічого спільного з його фахом. І це, певно, єдині змагання, до яких не можна підготуватися вдома, влаштувавши якісь тренування.
ВІДЕО ДНЯ
Освіту дизайнера інтер’єру він отримав на архітектурному факультеті Полтавського технічного університету ім. Ю.В. Кондратюка, а снігову скульптуру освоїв самотужки.
— У 2014 році друзі, які займалися сніговою скульптурою, взяли мене у свою команду на фестиваль у США, — пригадує Олекса. — Я тоді взагалі не мав уявлення, що це таке. Але їхня пропозиція мене заінтригувала. До того ж так далеко тоді я ще нікуди не літав. Тоді ми, новачки, хоч і не взяли призового місця, але, вважаю, гідно представили Україну. У нашій команді був професійний скульптор з власним стилем. Завдяки його баченню ми створили яскраву скульптуру козака Мамая. Я в ній дещо підправив і був безмежно щасливий з того. Тоді й відчув, що це мені подобається, що хочу розвиватися в цьому напрямку.
РЕКЛАМА
Снігову скульптуру Олексій Пода освоїв самотужки
Олекса усміхається:
— Люди, далекі від цього мистецтва, часто плутають ліплення фігур і вирізання скульптури. Я ліпив снігові баби лише в дитинстві. Можна з глини щось зліпити чи з пластиліну. А щоб вирізати скульптуру, потрібен матеріал, підготовлений за спеціальними технологіями. Сніг, скажімо, підходить лише добре утрамбований в опалубці. З цієї твердої брили витісуються фігури за заздалегідь заявленими ескізами.
РЕКЛАМА
Набагато складніша технологія підготовки прозорого льоду. Його роблять у спеціальних льодогенераторах. На виготовлення одного блоку йде 3−4 дні. Причому вода під час цього процесу весь час має циркулювати, інакше при моментальному замерзанні лід вийде просто білим, а не прозорим. Тому стандартний блок льоду (розмірами 1×0,5 і 0,25 метра й вагою 125 кг), який використовують на таких заходах в усьому світі, коштує дорого — від 80 до 100 євро.
Хоча у китайському Харбіні, який називають столицею льодової та снігової скульптури, лід дістають прямо з річки, прорубуючи сокирами ополонки. А у Фінляндії я працював колись із льодом, вирубаним на озері.
Олекса за роботою
«Клеїти» лід у майстрів цієї справи означає добре зачистити поверхні блоків і збризнути їх водою, аби вони так схопилися між собою, щоб утворили максимально рівні стики. Усі намагаються уникнути видимих швів, оскільки вони переломлюють світло, що не дозволяє сприймати скульптуру цілісно.
РЕКЛАМА
Фронт робіт скульпторам забезпечують волонтери. Підготовлені льодяні брили вони акуратно виставляють одна на одну. Щоб підняти одну брилу на висоту два метри, потрібні зусилля не менше, аніж чотирьох міцних чоловіків.
А сніг просто утрамбовують в опалубку. Потім знімають — і форма готова.
Різати лід при плюсовій температурі — суцільне незадоволення
Питаю свого співрозмовника, що найскладніше у створенні льодяних скульптур, й отримую неочікувану для себе відповідь:
— Найважче боротися з погодними умовами. У горах сонце особливо активне. Як тільки воно з’являється, над скульптурою треба терміново натягувати тент, щоб на неї не потрапляло сонячне проміння. Нам спеціально видавали для цього фольгу. Доводилось припиняти роботу на чотири-п'ять годин й працювати по ночах, щоб вкластися у відведений термін — три з половиною дні.
До речі, минулого року на Валлуарі погода була ще гіршою: йшов дощ, стояла плюсова температура, і лише в останню ніч трохи підморозило.
Доводилось працювати з льодом і при плюсовій температурі. Так було останнім часом у Латвії та в Польщі. Це суцільне незадоволення, коли ріжеш лід, а він тече.
В 34-му Міжнародному конкурсі льодових скульптур у Валлуарі брали участь 20 майстрів. На передньому плані робота Олексія Поди
— А чим ви його ріжете?
— Для цього є багато професійних інструментів: як електричні, скажімо, фрези, пилки, так і механічні — стамески із зубчиками, так звані зубатки… Головне — вони повинні бути дуже гострими, щоб не лишали слідів на матеріалі. Загалом тут багато нюансів. До електричних інструментів, скажімо, потрібні наконечники з «їжачком», тобто, тоненькими голочками — для обробки дрібних деталей. А на електропилках мають бути ланцюги зі спеціальним кутом заточки, щоб вона гарно різала лід. Це дорого коштує, по-перше, а, по-друге, дістати в Україні їх дуже важко або й неможливо. Тому щось замовляв у Словаччині, щось купував у Литві.
Електропилки видають організатори конкурсу, бо із-за габаритів їх важко перевозити через кордони.
За словами Олекси, у свою похідну валізу він вкладає 23 кілограми інструментів, що дозволяє здавати багаж в аеропорту без доплат. Але щоразу вагається, що взяти з собою, а що залишити вдома.
Диплом, який отримав полтавець за друге місце
— Уявляю, як мерзнуть руки, коли працюєте з холодними матеріалами…
— Коли є гарні рукавиці, то не мерзнуть. А для роботи зі снігом використовуємо інструменти з довгими ручками, тому що скульптури з цього матеріалу зазвичай великі, й щоб якомога далі діставати, інструменти потрібно подовжувати. Наприклад, команда із трьох учасників отримує блок снігу розмірами 4 на 4 метри в ширину і 5 метрів висотою. Це майже як двоповерховий будинок. І от з нього треба вирізати скульптуру, підбираючись з різних боків.
«Темна конячка» з Англії й росіяни без обмежень
— Як стають учасниками таких заходів?
— Організатори, а це туристичні офіси курортів, мають базу скульпторів по всьому світу, яких вони постійно запрошують. За кілька місяців до івенту розсилають їм умови заходу й аплікаційні форми. Ми підтверджуємо свою участь і надсилаємо ескіз майбутньої роботи. Великим плюсом при цьому є попередні успіхи автора в подібних заходах.
Цього разу були запрошені 20 скульпторів з різних країн. Зокрема, з Польщі, Чехії, Мексики, Іспанії. Багато було французів. Та що мене та й багатьох інших учасників неприємно вразило, так це те, що до конкурсу, який має 34-річну історію, був допущений представник росії. На запитання, чому так, організатори пояснили, що це мистецтво і війна тут ні до чого, а росіяни до повномасштабного вторгнення були, мовляв, його постійними учасниками. При цьому в латвійській Єлгаві, де також проводяться подібні конкурси, існує жорстка заборона на участь вихідців з росії, навіть якби вони представляли інші держави.
Тим часом організатори постійно займаються пошуком нових талантів, тому щороку запрошують одну «темну конячку», яка жодного разу не брала участі в таких івентах. Цьогоріч у ролі такої «конячки» був громадянин Великої Британії.
Щоб потрапити на такий престижний конкурс, важливу роль мають попередні успіхи автора в подібних заходах
— А як вам удається зараз виїжджати з України?
— Завжди з дозволу Міністерства культури, до якого щоразу подаю обґрунтований мотиваційний лист, в якому пояснюю, куди їду, чому й що представлятиму. До нього додаю цілий пакет документів. І довго чекаю відповіді. Постійно на нервах, оскільки треба заздалегідь продумати логістику, придбати квитки, але до кінця не маю впевненості, що дозвіл отримаю вчасно. Траплялось, приїжджав на пункт пропуску, а мене розвертали, бо в електронній базі прикордонників ще не було дозволу.
— В Україні, здається, також колись існували подібні конкурси…
— Так, конкурси снігової скульптури проводились у Буковелі, і я кілька разів брав у них участь. Але з початком великої війни я не чув про такі події. Хоча львівська компанія «Зимна вода» продовжує виробляти не лише чистий харчовий лід, а й стандартні блоки з льоду та льодяні скульптури.
Ескіз роботи Олексія Поди
— Чи отримуєте ви якусь винагороду за перемогу в таких заходах?
— Сторона, яка нас запрошує, всім учасникам, незалежно від зайнятого місця, виплачує однакові стипендії, що покриває витрати на дорогу. Оце і все. А спонсорів у мене нема.
Бонусом є лише можливість трохи покататись на лижах чи здійснити якусь коротку екскурсію. Бо максимум за три дні після закриття фестивалю я маю дістатися в Україну.
Скульптури почали плавитись і розпадатись ще до появи журі
Та повернемось на пів місяця назад у Валлуар. Подивитися на роботу скульпторів льодяних фігур з’їхалось багато туристів. У день відкриття і в останній, коли визначали переможців, тут улаштували грандіозне свято: артисти давали концерт, публіка ходила з файєрами й запускали феєрверки.
За день до оголошення результатів конкурсу з’явилися члени конкурсної комісії. Їм був цікавий не так готовий результат, як процес втілення ідей у льодяні фігури. Вперше за свою практику Олекса помітив, що члени журі викладали в інтернеті фотографії народження скульптур. І це, здається, врятувало його.
Олексій назвав свою роботу «Поза свідомістю»
— За кілька годин до проведення оцінювання частина моєї скульптури покрилась мікротріщинами й стала непрозорою, — з прикрістю каже майстер. — Видно, тепло потрапило у якусь шпарину в тенті. Я засмутився, звісно. Думав уже, що ніякого місця мені не дістанеться.
Вранці я ще доробляв свою скульптуру. Згідно з правилами, за годину до оцінки всі роботи треба відкрити. Але під дією тепла вони потроху почали плавитись. До речі, в інших учасників деякі частини скульптур попадали навіть до суддівства. Таке досить часто трапляється. Слава Богу, конкурсна комісія оцінювала вже не зовнішній вигляд, а майстерність авторів і те, наскільки виконане відповідає заявленій ідеї.
Скульптура Олекси Поди (шириною 1 метр і висотою 1.80) називалася «Out of Mind», що перекладається на українську як «Поза свідомістю». Автор зробив її у вигляді голови з відкритим черепом, до якої ведуть снігові сходи.
— Це, — каже він, — про внутрішню боротьбу свідомості та емоцій. Про те, що серце хоче бути вільним, а мозок і обставини цього не дозволяють. Про внутрішню боротьбу особистості. Уявіть: внутрішня маленька людина, яка живе в кожному з нас, хоче щось зробити, а розум зупиняє те прагнення. З огляду на обставини чи якісь суспільні правила. У моїй скульптурі ця маленька людина по сходах вибирається крізь голову, крізь розуміння, крізь мозок, і щаслива, що їй вдалося нарешті вибратися з обставини, які її обмежують.
Сходи скульптор робив уже наприкінці. Це був останній штрих, який надав роботі довершеності.
Перше місце на цьому конкурсі журі віддало другу Олекси Вацлаву Лемону з Чехії за абстрактну геометричну скульптуру під назвою «Вітер Савойських Альп».
— З яким матеріалом вам подобається працювати найбільше? — цікавлюсь в Олекси.
— Та з усіма! — усміхається. — Мені всі цікаві. І вони всі різні. З льоду можна робити тонкі, ажурні речі. Вони красиво грають на світлі. До того ж їх можна «редагувати», повертатись до окремих деталей у процесі роботи.
Сніг можна швидше порівняти з льодом, з ним також можна робити тонкі та консольні деталі. І сніг більше схожий на мармур…
А коли працюєш з піском, маєш продумати все наперед, бо скульптура вирізається згори донизу і повернутись до зробленого вже не можна. Тобто там нічого не «доклеїш», нічого не підправиш.
Пісок зі снігом не можна порівнювати. Це завжди пірамідальна форма, і всі розрахунки доводиться робити безпосередньо на місці. Постійно маєш думати, скільки й де можеш зрізати, щоб фігура не завалилась.
Щоб зробити скульптуру з сіна чи соломи, треба спочатку сконструювати дерев’яний каркас з металевими дротами, потім його обкласти сіткою і тільки потім — натуральним матеріалом.
— Вам шкода своїх недовговічних композицій?
— Вони лишаються на відео і фото. До них завжди можна повернутися. Але я живу майбутнім, а не минулим.
Раніше «ФАКТИ» розповідали про вундеркінда з Житомирщини Артема Іванова, який став призером міжнародної олімпіади з комп’ютерних наук.
Фото надані Олексою Подою