Зимовий ліс — дивовижно цікава екосистема, де кожна жива істота має свою стратегію виживання. Білочки ласують горішками, які запасли з осені, зайці змінюють свої хутряні шубки на тепліші, ведмідь занурюється у зимову сплячку, а куниця виходить на полювання.
Українські фарфористи створили неймовірні образи лісових мешканців.
У інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка та дослідниця історії вітчизняного фарфору, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповіла про вінтажні роботи, якими можна милуватися нескінченно.
«Куниці — як тіні між снігами. Їх майже не видно, але вони є, уважні та гнучкі»
— Зима — час, коли ліс говорить пошепки, а його мешканці стають особливо помітними, — говорить Людмила Карпінська-Романюк. — Білки носять зиму в хвості: вони метушаться між гілками, мов живі іскри, пам’ятаючи кожен сховок із горіхами. Білочки — метафора запасливості й мудрої передбачливості. Куниці — як тіні між снігами. Їх майже не видно, але вони є, уважні та гнучкі. У народній уяві куниця — символ спритності й тихої сили, що не потребує показності. Лисички — справжні красуні. Їхнє розкішне хутро узимку як виклик холоду. Лисиця уособолює кмітливість.
ВІДЕО ДНЯ
— Лисички Олександра Крижанівського неймовірні.
— Так. Вони зібралися разом, мов теплий спогад посеред зими. Одна — насторожена, з піднятим хвостом, ніби щойно почула шерех під снігом.
Друга схилилася, придивляється, уважна й довірлива водночас. Третя — майже танцює, легка, з наївним рухом лапки, як у дитячій забаві. Рудий колір гріє, мов вогник у темному лісі. В очах — життя, цікавість і тиха радість існування. Ці лисички — образи дитячого уявлення про ліс, де звірі не страшні, а близькі, де зима — не холод, а пригода. Лисички Олександра Крижанівського — це фарфоровий шепіт про довіру до світу, про гру як спосіб пізнання, про тепло, яке можна знайти навіть у снігах.
РЕКЛАМА
О. Крижанівський. “Лисички” – композиція з фігурок. Городницький фарфоровий завод. 1969
— Чим особливі порцелянові білочки?
— Вони мов три ноти однієї зимової мелодії. Не галасливої, а камерної — тієї, що звучить у тиші саду, де сніг ще не впав, але повітря вже прозоре й насторожене. Одна — припала до землі, обережна, майже слухає коріння. Її хвіст — м’яка хвиля, спокійна, як подих. Вона знає: запас є, зима не страшна.
РЕКЛАМА
Друга піднялася, тримаючи лапки біля грудей, мов у короткій молитві. Це жест очікування і вдячності — за жолудь, за тепло, за день.
Третя сидить рівно, з гідністю маленької лісової господині. Охристі, медові, горіхові відтінки ніби зібрані з осіннього листя, ще не вкритого інеєм. Глазур лягає м’яко, залишаючи відчуття хутра, а не холодної поверхні.
О. Цветков. «Білочка» (зліва) Городницький фарфоровий завод. 1951. О. Цветков. «Білочка» (в центрі). Городницький фарфоровий завод. 1951. В. Покосовська. «Білочка» (справа). Баранівський фарфоровий завод. 1960
«На моїй поличці білочка Валентини Покосовської з’явилася невипадково»
— Чи є якась з них у вашій колекції?
– На моїй поличці білочка Валентини Покосовської з’явилася невипадково — разом із побажанням щастя.
РЕКЛАМА
Якось у холодний зимовий день я повільно роздивлялася фарфорові речі на місцевому ринку, торкаючись поглядом їхніх форм, кольорів, історій. І раптом почула тихий, трохи сором’язливий голос. Літній чоловік звернувся до мене й, простягаючи фігурку, сказав: «Купіть її… Вона багато років стояла в нас удома, приносила спокій і щастя. Тепер нехай дає це вам». Так ця білочка потрапила до мене.
— Цікава історія…
— Вона ніби маленький лісовий оберіг, що знає ціну тиші, тепла й накопиченої радості. І щоразу, коли дивлюся на неї, згадую про людську довіру, передану з рук у руки разом із простим, але таким важливим побажанням.
В. Покосовська. «Білочка». Баранівський фарфоровий завод. 1960
«Золото на рогах і копитах лося — відблиск низького зимового сонця»
— А ось куниці, — продовжує Людмила Карпінська-Романюк. — Вони ковзають по поверхні, мов тінь по снігу. Дві куниці неначе стан тиші, зафіксований у фарфорі. Одна припала до землі, витягнута, уважна, вся — слух і дихання. Вона ніби відчуває мороз шкірою, читає сліди, знає ліс напам’ять. Друга трохи піднята, насторожена, з легкою дугою спини, готова зрушити з місця в наступну мить. Між ними — невидимий зв’язок, довіра і спільний ритм. Розпис мінімальний. Молочна білизна фарфору з ледь вловимими теплими затінками, темні акценти на мордочках і лапках — як сліди землі, кори, зими. Немає декоративності заради прикраси — лише пластика тіла, чиста лінія, плавний рух. Ці куниці живуть своїм життям — тихим, уважним, лісовим. В них немає казкової театральності, зате є відчуття природи як дому.
М. Бобік. “Куниці”. Полонський завод художньої кераміки. 1968
— Яка з фігурок ваша улюблена?
— Одна з них — лось Михайла Моцака. Він стоїть серед уявного снігу, де звук кроків гасне ще до того, як народиться. Повітря навколо нього холодне й чисте, а світ — прозорий, мов порцеляна. Його спина несе на собі зиму: важку, мовчазну, спокійну. Оливково-сіруваті переливи нагадують тінь ялин, мох під снігом, кору, якої торкнувся іній. Золото на рогах і копитах — не прикраса, а відблиск низького зимового сонця, яке світить рідко, але точно. Лось прислухається до шепоту лісу. Він його сторож. Зима робить його ще самотнішим і ще сильнішим. Тут немає страху, лише витривалість. Це спосіб життя, що триває попри все.
М. Моцак. «Лось». Полонський завод художньої кераміки. 1978
Порцелянові мешканці лісу можуть стати окрасою будь-якого інтер’єру.
Раніше колекціонерка Людмила Карпінська-Романюк розповіла про твори мистецтва із зображенням коня, символу 2026 року.
Читайте також: «Замовити шедевр неможливо. Проте замовлений твір може стати шедевром», — мисткиня Олена Жернова
До речі, запрошуємо читачів «ФАКТІВ», які є поціновувачами краси порцеляни, до першого в Україні Музею фарфорових фігур ShvetsMuseum. У колекції музею ви зможете побачити найкращі зразки світових фарфорових мануфактур. Нещодавно у музеї відкрито зал українського фарфору, де представлено чимало унікальних робіт вітчизняних майстрів-фарфористів. Неймовірна порцелянова подорож подарує вам чимало позитивних емоцій та запам’ятається на все життя!
Фото з альбому Людмили Карпінської-Романюк
Фото у заголовку: О. Крижанівський. «Лисички» — композиція з фігурок. Городницький фарфоровий завод. 1969