З реформою церковного календаря Святки у нас проходять від Різдвяного Святвечора (24 грудня) до Хрещенського Святвечора (5 січня), як і було з діда-прадіда. За радянських часів святкували Новий рік 1 січня, а Старий Новий рік приходив 13−14 січня — з бешкетницею Маланкою та веселим Василем. Тепер ці свята зі щедрою кутею, пустощами, скоромною їжею наступають, відповідно, 31 грудня та 1 січня. І в них проявляються накопичені попередніми поколіннями традиції, також проглядається й релігійно-культовий зміст. Перед Новим роком — 31 грудня — день преподобної Меланії Римлянки, а в народі відзначали як свято Маланки (Меланки, Миланки). В цей час наступає Щедрий вечір з кутею та пустощами Маланки.
На столі було багато випічки, вдруге готували кутю
— Свято побутувало майже в усіх регіонах України та супроводжувалось веселими щедрівками, — уточнює для «ФАКТІВ» Ніна Главацька, етнографиня, старша наукова співробітниця відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України у Пирогові. — Все, що відбувалось під Новий рік, — це намагання розгадати майбутнє й забезпечити щасливий наступний рік. На зимових святах люди ходять до храмів, роблять добрі справи, гостюють, провідують родичів, господарі загадують на врожай і приплід у тварин, дівчата ворожать на долю — створюється атмосфера магії та чарівності.
ВІДЕО ДНЯ
Вечір напередодні Нового року називали Маланчиним, або Щедрим (а ще «Василевим вечором»). За релігійними канонами відзначають день преподобної Меланії Римлянки (померла 439 року), а в народі — Маланки, коли об’єдналися язичницькі й християнські звичаї. Найважливішими моментами свята є обрядовий щедрий стіл зі скоромними стравами, засівання, ворожіння і рядження.
Як і на Різдво, на Щедрий вечір могли повторити скоромні страви. На столі було багато випічки, вдруге готували кутю: наприклад, на Поліссі — з ячмінної крупи зі смальцем, десь також використовували овес, а подекуди й гречку. Кутя називалась Щедрою. В багатьох регіонах на Святки кутю готували двічі (Щедру кутю пропускали), а в деяких (Київщина, Полтавщина, Черкащина) — тричі (Багата Різдвяна, Щедра на Маланки й Голодна на Другий Хрещенський вечір). В західних регіонах зазвичай обходились без куті, а могли посівати, на Галичині, наприклад, щедрували аж на Водохреще (5 січня). На Маланчин вечір на стіл иставляли ковбаси, м'ясні, рибні страви, локшину, млинці, вареники, пироги з сиром і м’ясом, пиріжки, гречані млинці, печеню, голубці тощо. Було що й випити: наливки, медовуха, але не годилося пити по одній чарці, а все по дві. «Щоб старі жили в парі, а молоді собі пару знайшли!» — примовляли за новорічною вечерею. З Різдва куток хати прикрашав солом’яний дідух — символ роду.
РЕКЛАМА
Ще на Різдво випікали дві хлібини — «Василя» й «Маланку» — і залишали їх до новорічних свят. Хліби ставили один на один, клали під них насіння коноплі, монету, пов’язували вінком з часнику. На Маланку один хліб з’їдали, а від «Василя» відрізали окраєць і давали худобі (а ще шматок зберігали до весняної сівби).
Одним з найважливіших складових свята є обрядовий щедрий стіл зі скоромними стравами
З зорею, яка з’являлась на вечірньому небі, запалювали свічку перед образами (так було й на Різдво). Починався «Щедрий вечір, добрий вечір — добрим людям на здоров’я!». Так було на Гуцульщині, Наддніпрянщині, Східному Поділлі. Цього вечора виконувався характерний обряд, який символізував добробут. Батько ховався за виставленими на столі калачами, пирогами від дітей та питав у них: «Чи бачите ви мене?», а ті у відповідь «Ні, не бачимо…» От батько й примовляв: «Дай, Боже, щоб і на той рік так само мене не бачили»…
РЕКЛАМА
Обрядовість Щедрого вечора націлена на закликання достатку, добробуту у щасливому наступному році. Тож на Святки в побуті намагалися задіяти магічні захисні протидії всьому лихому, що в цей період активізується у світі. Тому вірили: як проведеш свято, так і вестиметься надалі. З давніх-давен знаковими були вечори на Різдво, перед Новим роком та Водохрещем.
«Треба обов’язково віддячити щедрувальникам, щоб збулися всі їхні побажання»
— Свято Маланки проходило зі щедруванням — це народні звичаї церемоніальних обходів хат з величальними піснями, які прославляли господаря, господиню та зичили розквіту й добробуту родині й господі, — розповідає етнографиня. — В західних регіонах цей обряд називали віншуванням (побажання). Якщо в різдвяних колядках простежувались християнські мотиви, звучали куплети для членів сім’ї, то щедрівки (з прийомами ідеалізації і гіперболізації чеснот) адресувались конкретно дітям, господарям, жінкам тощо. Обряду Маланки зі щедрівками (колядувати могли всі свята) та смішною Маланкою, яка полюбляла пустощі, дотримувалися майже у всіх регіонах. А ще могли водити Козу, перевдягатися, шуміти й веселитися. В Карпатах навіть до недавнього часу проводили фестиваль Маланок з демонстрацією кумедних сценок із сільського життя.
Якщо колядували переважно чоловіки, то зі щедрівками ходили дівчата. Вони до хат не заходили, а зароблені продукти (обдаровували зазвичай солодощами, пирогами, ковбасами, млинцями, салом, монетами) використовували на вечорницях. Важливо в обрядовому моменті те, що треба обов’язково віддячити щедрувальникам, щоб збулися всі їхні побажання. На більшій частині України на Щедрий вечір співали дуже відомий «Щедрик»: «Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка. стала собі щебетати, господаря викликати…» Або заспівували «На щастя, на здоров'я, на нове літо! Роди, Боже, жито й пшеницю й всяку пашницю. Та будьте здорові і з Новим роком і з Василем!»
Після заходу сонця під акомпанемент щедрівок відбувалися «обходи» Маланки з перевдяганням (на Гуцульщині — «переберія») — з маскуванням або рядженням. Рядженими в основному були хлопці. Весь гурт переодягнених приспівував: «Наша Маланка — господиня: в ополонці ложки-тарілки мила, ложку впустила, шовковий фартух замочила…» Парубка переодягали в молодицю — «Маланку» (з намальованими бровами, натертими буряком щоками, у спідниці з голими ногами). Спеціально створювався дуже комічний персонаж невмілої господині. Колись таке перевдягання мало важливі релігійно-магічні функції, але згодом перетворилося на розвагу. Хлопець у вигляді «Маланки» все робив не до ладу: білив лави, віником вимітав від порога до покутя, розкидаючи сміття… В гурті також ходили Баба, Дід, Коза, могли бути Мисливці, Кінь, Плугарі, Журавель, Лікар, Ведмідь, Циганка, Міхоноша та інші персонажі. «Маланка сама не ходить, а за собою почет водить. Почет не абиякий: Орач з чепігами, Сівач, Дід, Циган, Чорний…» Веселощі й розважальні пустощі починались з обіду та продовжувались до півночі, а то й пізніше. Учасники «Маланки» заспівували: «Ой, господарю-господарочку, пусти в хату Меланочку, яка чисто ходить, нічого в хаті не пошкодить. Як пошкодить, так помиє, їсти зварить та й накриє… Добрий вечір…» Як обдаровували Маланку грошима, то примовляли: «Це Маланці на вінок (наче нареченій Василя)»… Музиканти зазвичай супроводжували групу щедрувальників, які носили з собою зображення Кози. Під кінець Щедрого вечора вона замінює втомлену «Маланку». Козі співають: «Де Коза ходить, там жито родить, де не буває, — там вилягає, де Коза ногою, — там жито копою, де Коза рогом, там жито стогом». Виконувались різні сценки, пантоміми з жартами й дотепами.
“Де Коза ходить, там жито родить…”РЕКЛАМА
«Гуртом виконували обряд засівання — для прибутку та на гарний врожай»
— Дівчата теж могли «водити Маланку» окремими гуртами, — продовжує Ніна Главацька. — В Маланку обряджали кращу дівчину, а інша переодягалася у Василя (в жупані, шапці, шароварах і чоботах). Але ці дівчата-дружки в хати не заходили — щедрували під вікнами. Бувало, з вечора 31 грудня інколи починали посівати: Маланка з сумками розкидала зерно по всій хаті, і ці посипання мали аграрно-магічний зміст. Адже гуртом виконували обряд засівання — у слов’ян він був націлений на прибуток, на гарний врожай.
А коли платили в символічному святково-обрядовому вимірі, то наче відкуплялися від лиха, яке гіпотетично могло настигнути родину. Так використовувалась захисна магія відведення зла від дому. Меланкарі веселили, а ритуальний сміх теж проганяв зло…
Глибоко віруючі люди не пускали Маланку у двір, навіть не дозволяли мОлоді брати участь в гуртах, тому що «Маланочка світом ходить та з дороги людей зводить, та й з дороги християнства навертає до поганства…»
Дівчата ворожили на Маланку на заміжжя, використовували різні способи й вірили в їхню ефективність. Перекидаючи чобіт через ворота на вулицю, дивились на напрямок носка взуття — звідти й покличе наречений. Також рахували в тину кілочки, дотримуючись порядку слів: «молодець, удівець, буду дівувати». Витягували зі стріхи соломину: як буде з повним колосом, то життя пройде в достатку. Ще вносили оберемок полін в хату й роздивлялись обраний за певним числом кілок: тонкий та рівний — парою стане молодий і стрункий хлопець, з товстою корою — багатий, а кривий — то буде нікудишній. На вулиці питали ім’я подорожнього, щоб дізнатись ім’я судженого…
А господині проводили хліборобське ворожіння на зернові: дивились на пучечки збіжжя, залишеного на ніч у дворі. Де буде іній, тою культурою й засіють ниву. Так і з городиною: напроти насінин викладали вуглинки та придивлялися, де вони згорять повністю, то й врожай від певної городини буде більшим. Господар виходив у садок і сокирою (або коцюбою) стукав по деревах, які не родили, а хазяйка перев’язувала стовбур солом’яним перевеслом, примовляючи: «Грушечко, дай мені грушок мішок, щоб ти була щедрою, як той Щедрий вечір». А ще біля неродючих дерев висипали сміття, яке збирали від Різдва. А потім вже могли це зробити й зсипати на одну купу в саду, навіть підпалити, а дим від вогнища мав чудодійну силу — ним обкурювали садові дерева, «щоб ліпше родили». Дивились на гарбузи: як в гарному стані долежали до Щедрого вечора, то й вродять знову. Про врожай льону дізнавались за довжиною соломинок, які витягували з-під скатертини: як попадеться довга, то льон вродить гарний (будуть тканина, олія та інше). За довжиною льняної соломинки, яку витягували всі члени родини, кожен визначав також тривалість свого життя …
Щоб наступний рік прожити у злагоді й дружбі, треба просити вибачення у тих, кого образили. Не слід брати чи давати в борг, щоб не сталося збитків. Ну й «щоб не винести своєї долі», не можна було виносити сміття з хати з Різдва.
В новорічну ніч люди виходили на вулицю, щоб почути голос Нового і Старого року і зрозуміти, з чим треба попрощатися, а що залишається. Вважалось, що в цю ніч відкривається небо й Бог чує про всі бажання, які замовляють.
Погодні прикмети
Казали, що на Новий рік день прибуває на заячий скік. А господарі придивлялися до погодних прикмет, які дають прогноз на врожай: тиха та ясна ніч — до вдалого року для хлібороба й худоби. Якщо хмари з півдня, слід очікувати на багато ярових, з півночі — на озимину. Сонце зійде — до року щасливого та в саду вродить; як сніг піде, то гречки буде вдосталь; зоряне небо — до врожаю на горох і гриби; тепла погода — до дощового літа; сильний мороз і засніжить — на врожай хліба; а тепло й без снігу — до хвороб і неврожаю; як дерева інеєм вкриються, то можна сподіватися на вдалий медозбір, а ще зернові порадують; ожеледь на деревах — до доброї садовини. Примічали здавна: перший день Нового року покаже, яким буде рік. Якщо на Меланку відлига — до теплого літа, яка Меланка, такі й літні Петро з Павлом…
Раніше «ФАКТИ» розповідали, що слід зробити у Другий Святвечір та на Водохреще, щоб весь рік бути здоровим.
Фото у заголовку: fakty.com.ua