Настає пора зимових Різдвяно-Новорічних свят, а з ними поновлюється віра в дива. Тож хочеться сподіватись, що темні часи все ж минуть, і нарешті у країни з’являться мирні перспективи. Поки важко прогнозувати, боляче, проливається кров, та все ж є надія. Попри війну і той жах, що ми переживаємо, нам треба зберігати свої традиції.
Попереду Різдво-Коляда. В Україні з 2023 року народження Ісуса Христа знову почали святкувати 25 грудня (втретє). А напередодні — за давнім українським звичаєм — Святвечір збирає всю родину.
«У період язичництва це було свято народження сонця — Коляди»
– У період язичництва це було свято народження сонця — Коляди, коли зустрічали новий сонячний річний цикл, — пояснює Ніна Главацька, етнографиня, старша наукова співробітниця наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (у Пирогові). — Цим святом, власне, започатковувався рік, а з християнством його приурочили до народження Ісуса Христа.
ВІДЕО ДНЯ
Українська Коляда — це святкове дванадцятидення, яке відзначається з 25 грудня до 5 січня. Готуючись до свят, люди прибирали помешкання — мазали, білили, міняли інтер’єрну атрибутику, а ще й виносили з хати на святковий період увесь реманент (прядки, днища і гребені тощо), бо всі господарчі справи намагалися завершити до Різдва. Святкові вечори — святі (до Маланки, тобто до 31 грудня) або щедрі (напередодні Василя) не для роботи. У перші дні свята навіть їсти не варили (все готувалось наперед), до Нового року не можна було й хату замести, адже так з помешкання зі сміттям можна винести щастя-долю.
До настання Святвечора накривали стіл, прикрашали оселю. Над іконами розвішували святкові рушники, у багатьох місцевостях робили хатню святкову прикрасу з соломи — «павук», або «теремок» (на Полтавщині). «Павук» — символ всесвіту і його виготовляли з житніх соломинок різних розмірів. Протягуючи через соломинки нитку (кінське волосся), створювали квадратики і ромби. У центрі «павука» найбільший ромб або квадрат, а з боків менші фігури, які часто обмотували різнокольоровим папером. «Павуків» підвішували на волосині до сволока хати або на покуті. Завдяки циркуляції повітря «павук» повертався в різні боки, справляючи враження живого. Павуки віддавна вважалися бажаними гостями в людській оселі, бо, за давніми віруваннями, «вони заснували світ».
РЕКЛАМА
Павуки віддавна вважалися бажаними гостями в людській оселі, бо, за давніми віруваннями, «вони заснували світ»
«Свята вечеря — центральне дійство напередодні Різдва»
Свята вечеря — це центральне дійство напередодні Різдва, коли за столом збирається вся сім’я. Вважалося, що всі близькі й далекі члени родини мають прийти до оселі (а хто відсутній, той буде і надалі один мандрувати по світу). З першою підвечірньою зіркою на небосхилі родина сідала за багатий і різноманітний стіл (звідси й назва «Багата кутя», чи «багатий Святвечір» або Вілія). Спочатку займав місце господар, а потім інші члени родини. Під час святкової вечері намагалися не виходити з-за столу, розмовляли спокійно й тихо. Господар перед цим запрошує на кутю всі душі роду, що вже відійшли або ще не народилися. Тому зазвичай на стіл ставили додаткові прибори, а ще, як сідали, дмухали на лавку — «щоб не присісти на душечку». До столу радо запрошують навіть подорожнього, адже в його вигляді можуть прийти до своєї родини душі предків — заступники роду. Тож люди вірили, що рід тримався на пам’яті про предків.
Стравами зі столу пригощали тварин у господарстві — «щоб здоровими були й добре плодилися». На Святвечерю запрошують також стихії, які протягом року можуть нашкодити врожаю та господарству: мороз, град, повінь, а також хижаків, — щоб, «якщо зараз не прийдуть, то оминали б садибу і протягом року — йшли на ліси-болота, де півні не співають і не ступає людська нога».
РЕКЛАМА
На Святвечір готували 12 (подекуди 9 або 7) пісних страв (адже це останній день Пилипівського посту), серед яких обов’язково борщ, риба, гриби, голубці з пшоном, пироги з квасолею чи капустою, вареники, тушкована картопля. А також — кутя і узвар.
Страви на столі рослинного походження — з поля, саду та городу. Їх ставили багато — як подяку ниві за врожай з побажаннями, аби в наступному році було не гірше. Кількість страв символічна, вона співвідноситься з кількістю місяців у році і є результатом праці селянина-землероба впродовж минулого хліборобського періоду. Зараз звісно меню Святвечора осучаснилось, і є можливість хазяйкам зробити кулінарний вибір на будь-який гаманець. Можна також виставити наливку або домашнє вино. Традиційно на Святвечір не можна упиватися, бо тоді весь рік будеш ходити «як в тумані».
Основна обрядова страва — кутя, яку найчастіше готували з пшениці або ячменю (на півдні України — з рису). До звареного збіжжя додавали меду, в деяких регіонах заправляли товченим маком, волоськими горіхами, родзинками, і усе це розмішували з узваром. Призначення куті — поминальне, це спільна трапеза з предками, а зерно — символ вічного тривання, оновлення і продовження життя. Після вечері зазвичай залишали куті в мисці і клали ложки, а вдосвіта на Різдво дивилися, чи не перевернулася чиясь (бо її власник може «скоро піти з цього світу»). Обряд поминання існував всюди: десь цим дійством починалась вечеря, а десь робили це наприкінці процесу. Свічка на столі в Святвечір — то пам’ять роду, і вона горіла весь вечір, щоб на це світло злітались душі предків. Погано, якщо погасне свічка — на біду і навіть на смерть. Після вечері хазяїн задував свічку, а за напрямом диму дивились: іде вверх — будуть всі живі в домі, вниз — хтось помре.
РЕКЛАМА
– Кутя готувалась на Святий Вечір (Багата кутя), перед Новим роком (Щедра кутя), перед Водохрещею (Голодна кутя), — продовжує Ніна Главацька. — Почесне місце куті — на покуті, де вона стояла протягом трьох різдвяно-новорічних свят (але кожного разу готували іншу страву). На горщик з кутею клали хліб (символ достатку) і сіль. Проводився цілий обряд «нести кутю на покуть». У деяких районах це робив найменший хлопчик у родині. На півдні України, зазвичай, кутю несла господиня, а на Чернігівщині — здебільшого хтось із чоловіків. Цікаво, що це робили у вовняних рукавицях, що віщувало достаток. Таку ж символіку достатку мало сіно, яке клали на стіл та покуть, і солома, якою на час свят притрушували долівку в хаті. Адже гола поверхня, за уявленнями, — це бідність. Із цих же міркувань в Карпатах та на Закарпатті коли господиня пекла різдвяний хліб (обрядовий «карачун»), одягала гуню (верхній тканий одяг з довгим ворсом) і рукавиці.
«Протягом усіх свят на покуті мав стояти дідух — символ Різдва»
В деяких регіонах на сіно під столом клали господарський реманент — плуг, столярські знаряддя, щоб у господарстві добре велося. Як і кутя, протягом усіх свят на покуті мав стояти дідух — символ Різдва, добробуту, достатку, зв’язку з предками. Це був пшеничний або житній сніп. У Святвечір, коли вже сідало сонце, батько з сином виносили з клуні два сніпки: один — на дідух, інший — розіслати на столі та під ним. Дідух заносив до хати обов’язково чоловік, примовляючи: «Несу злато, щоб жили ми багато», а потім віншував родині: «Віншую вас із щастям, здоров’ям, з цим Святим Вечором, щоб ви в щасті і здоров’ї ці свята провели та других дочекались — від ста літ до ста літ, поки нам Пан Бог назначить вік!»
В різних регіонах дідух робили і прикрашали по-різному. Так, на Покутті він мав вигляд деревця, в гілки якого вплітали колоски пшениці, жита, вівса разом із запашними травами (васильки, материнка, пижмо тощо використовували для обрядів і в лікуванні). У деяких регіонах дідухом служив перший зажинковий сніп, в інших — останній, з обжинків. Люди вірили, що під час різдвяних свят в дідуху та соломі на долівці ховаються душі предків. Напередодні Василя (свято 1 січня) сніп вимолочували, а на Водохреща (6 січня) палили («пускали дідух на теплий дух», щоб наблизити тепло, а також допомогти душам предків повернутися назад — у Вирій-Рай). Щоб душі покійних (нібито від них залежить добробут родини і врожай полів) оберігали свій рід і забезпечували родючість нивам, треба їх пом’янути і вшанувати. Саме для них — кутя як символ єднання роду у часі та просторі. В деяких регіонах за перевесло, яким обв’язували дідух, клали ложку — так символічно пригощали душі стравами зі святвечірнього столу. Саме із такою роллю покійних предків роду у справах живих пов’язана традиція кликати їх на святу вечерю. І саме тому не замітали долівку, адже в хаті незримо присутні душі, яких не хотіли образити.
Ворожіння та прикмети Святвечора
Свята вечеря — це подяка за минувший рік, за його дари, а також замовляння здоров’я, достатку, врожаю та добробуту на наступний рік. В цей вечір (та й у наступні святі вечори) намагалися створити в сім’ї теплу атмосферу омріяної злагоди, миру, добра та любові, щоб наступний рік був сповнений цих благ. В цей період у родині мирилися, прагнули владнати конфлікти з сусідами, односельцями, щоб все було добре і в наступному році. Той образ миру, щастя, достатку, який господарі намагалися створити в хаті на свята — своєрідне замовляння цих благ на наступний рік. Наче перед предками звітували: нехай, мовляв, побачать придбане протягом року, збережене й примножене, тож можна сподіватись, щоб і надалі було не гірше.
Традиційно після вечері діти несли обрядову їжу хрещеним та бабам-пупорізкам. А на Херсонщині робили це напередодні вечері. З книшами (маленькими хлібами) чи калачами, а іноді з цукерками діти, зайшовши до хати, казали: «Добрий вечір! Мама і тато прислали вам хліб-сіль і вечерю…» Хрещені теж обдаровували дітей горіхами, цукерками чи грішми.
На Святвечір не обходилось без ворожінь. Цим «грішили» як дівчата (скропившись водою біля прорубу, нашіптували: «Як сеся вода біжить, так би за мнов бігали сватачі!»), хлопці (брали скіпки зі шлюзів млина і втикав у одвірок нареченою зі словами: «Як сеся застава не пущає воду на потоки, так би не пускала сватів, окрім мене»), так і старші люди (придивлялися до тіней між лампадою і свічкою, щоб дізнатись про тривалість життя).
На Святвечір прогнозували врожай, придивляючись до погоди.
- Як зоряне небо — кури нестимуться і вродить горох;
- місячна ніч — очікується врожай на баштанні культури;
- ожеледь на деревах — вродять горіхи й садовина; іде сніг — до яблучного сезону, а іній — на мокре літо і дорід зернових.
Дивилися після вечері у вікно: як чисте й зоряне небо, то буде сухе й врожайне літо і навпаки. З кубельця витягували соломину: якщо довга, то рік буде врожайним, а коротка — на недорід.
Перед Різдвом дітям заборонялося їсти на дворі, щоб «птиця не виклювала зерно в посівах». Цього дня намагалися не лаятися, не обговорювати нікого, не можна було виносити нічого з хати (давати чи брати в борг, щоб «не жебракувати цілий рік»), шити, прати, рубати.
Святвечір розпочинав Святки — до самої Водохрещі. Колядки звучали до Василя (1 січня), щедрували до самого Водохреща і після цього ще славили Різдво по всій Україні. Вже на Різдво йшли колядувати, але, бувало, що ватаги колядників ходили на Святвечір.
Нагадаємо, що треба зробити 31 грудня у щедрий вечір напередодні Нового року, аби здійснилися святкові побажання миру, здоров’я й добробуту.