Військовий та активіст ЛГБТІК+спільноти Дмитро Гаврилюк має чіткий план на те, що має бути після нашої Перемоги. Вже майже півтора року він знаходиться у війську, а до цього рік проходив ВЛК, бо мав серйозні проблеми зі здоровʼям. Але, попри все, Дмитро хотів захищати країну та став у стрій. Як і його партнер — ветеран війни, який зараз чекає на нього вдома.
В ексклюзивному інтерв'ю «ФАКТАМ» Дмитро Гаврилюк поділився особистою історією, розповів про важку втрату та сподівання на майбутнє ЛГБТІК+спільноти.
«Вони фізично й морально виснажені»
— Дмитре, ви зараз знаходитесь у війську?
ВІДЕО ДНЯ
— Так, я діючий військовий. У мене посада в управлінні штабу, я виконую свої конкретні завдання. Часто спілкуюся з тими, хто зараз бере участь у бойових діях. На жаль, вони фізично й морально виснажені. Так, їм надається допомога, у тому числі й психологічна, але це не замінить повноцінної сімʼї. Дається взнаки й те, що для багатьох війна вже триває понад десять років. Є добровольці, які стали до війська ще у 2014 році.
— Ви теж вже були у війську до повномасштабного вторгнення.
РЕКЛАМА
— У 2018 році пройшов строкову службу. Тоді «срочників» не допускали до бойових дій на Донецькому напрямку. Я навіть розглядав варіанти контрактної служби, але в той час ніхто не думав, що дійде до повномасштабної війни. Врешті все ж вирішив повернутися до цивільного життя та доєднався до лав ЗСУ вже після вторгнення, в середині 2023 року.
— Вас мобілізували?
— Ні, це було моє рішення. Я зрозумів, що інакше просто не можу вдіяти. Почав збирати документи — у мене були певні проблеми зі здоровʼям, які так і залишились. Майже рік я проходив ВЛК, комісії, збирав пакети документів. І весь цей час шукав собі місце по своїх здібностях. Була можливість самому домовитися з частиною, і я це використав. У 33 роки вже оформив контракт.
РЕКЛАМА
“Майже рік я проходив ВЛК, комісії, збирав пакети документів. І весь цей час шукав собі місце по своїх здібностях”, – розповідає Дмитро
— Ніколи не шкодували про це?
— Загалом — ні. Принаймні це краще, ніж бути зловленим десь на вулиці та відправленим будь-куди. Я зробив свій вибір самостійно та почуваюся зараз досить впевнено.
«Доводиться щось вигадувати, аби дали дозвіл на зустріч»
— Ви відкрито кажете про свою належність до ЛГБТІК+спільноти.
РЕКЛАМА
— Насправді я відкриваюся залежно від ситуацій. Якщо мене спитати напряму, брехати не стану, але й всім розповідати про себе — також.
— На службі про це знають?
— Близькі люди — так. Але якщо мене не запитують, сам про це не скажу. Зараз людям здебільшого все одно, що хтось належить до спільноти. Останніми роками суспільство стало терплячішим і менш радикально налаштоване. З чим це повʼязано? Гадаю, «видимість» питання. Зʼявилося багато джерел інформації, таких людей, як я, розуміють, сприймають. І це не може не тішити.
— Кажуть, армія — відображення нашого суспільства. В армії залишилася дискримінація?
— Звичайно. Армія не те місце, куди людина може прийти й відверто сказати про свої уподобання. Гадаю, проблема в тому, що багато настанов, правил, рішень в армії тягнеться ще з радянських часів. У тому числі й стосовно людей з іншими принципами. Мова про фізичну агресію до представників спільноти не йде. Зараз досить активно у війську працює «гаряча лінія» і, якщо щось трапилось, один дзвінок може зруйнувати карʼєру командира. А от морально — можливо нашкодити. Але й тут все залежить від того, яка ти людина. Якщо позитивний, корисний у справі, то загалом особисте життя не має значення. До певного моменту…
— Що мається на увазі?
— Зустрічі з партнером, коли доводиться щось вигадувати, аби дали дозвіл. Якщо трапиться складна ситуація і партнер потрапить до шпиталю, то нікому не доведеш, чому маєш бути поруч, бо за законом ти йому ніхто. Закон, який має змінити ці правила і дозволити одностатеві шлюби, так і не рушив з місця. Суспільство готове, а от ті, хто ухвалюють проєкти, до змін не готові.
«Ми вдвох зрозуміли, що, мабуть, переживемо все»
— Ваш колишній партнер був військовим…
— Так, але він загинув наприкінці 2022 року. Був приліт дрона в екіпаж. Троє побратимів загинули відразу, а його важко поранило. Військові зуміли госпіталізувати його у Дніпро, і він був живий ще менше ніж добу. На жаль, я не встиг до нього приїхати та попрощатися. Знаєте, смерть партнера була теж певним важелем, чому я пішов на фронт.
— Ви зараз у стосунках?
— Так, мій партнер — колишній військовий, списаний за станом здоровʼя. На гроші від звільнення він купив станок, відкрив майстерню та створив інтернет-магазин. Завдяки службі ми вдвох зрозуміли, що, мабуть, переживемо все. Він повернувся з фронту, а я пішов. Болить лише, що, на жаль, відкрито зустрічатися ми не можемо.
Читайте також: Скандальний співак Melovin заручився з військовим ЗСУ на Майдані в Києві
— Коли сталося ваше перше «відкриття»?
— Понад десять років тому. Класична історія: я відкрився колу близьких друзів, з якими проводив багато часу. В нашому спілкуванні це нічого не змінило, хоча суспільство тоді, звісно, не було готове. Нас ніби не існувало.
— Ви розказали і…
— Мені стало легше. Не треба було нічого приховувати. За все моє життя після мого відкриття лише дві людини відвернулися від мене. Навіть тато мене прийняв. Хоча, може, перший рік цієї теми ми зовсім не торкались. Я з Одеси, але батько понад 15 років живе за кордоном. За часів вторгнення ми не бачилися, а от спілкуємося часто. Навіть останні роки емоційно стали набагато ближчими. Знаєте, війна прискорює багато моментів. Люди почали відверто говорити про себе, бо розуміють, що ми живемо одним днем. Що буде в наступні п'ять хвилин — ніхто не знає.
“Люди почали відверто говорити про себе, бо розуміють, що ми живемо одним днем”, – ділиться Дмитро Гаврилюк
— Про що зараз мрієте?
— Щоб у рідних було побільше здоров'я й терпіння. Це єдине, що від мене не залежить. Терпіння всім, хто чекає зараз своїх близьких.
— Війна вас змінила?
– Звичайно, як і кожного українця. Зізнаюся, до вторгнення сам не розумів, яка ціна кожного дня нашого життя. Зараз знаю, завдяки кому це. Я став більш флегматично черствим. Не так гостро реагую навіть на важкі історії. Побратими змінили моє сприйняття армії. Те, що робить українське військо, — дуже круто! Авжеж, морально й психологічно людина повертається з фронту іншою. Для суспільства, можливо, кращою, для самого себе — ні. Тримає те, що у мене є чітке розуміння та картинка майбутнього.
— Поділитеся?
— Ні, хай це залишиться поки моїм, особистим. А от щодо ЛГБТІК+спільноти та майбутнього, вірю, що після нашої Перемоги на законодавчому рівні відбудуться зміни. І прийде той час, коли можна буде зі своїм партнером оголосити родину та стати ланкою суспільства. Бо хочеться просто нормального життя.
Раніше військовослужбовець-гей розповів «ФАКТАМ» про службу на фронті та переслідування його родини.
Проєкт «Без ярликів» створений за підтримкою гранту Фонду польсько-німецького співробітництва.