Мешканка села Іванківці Ліна Маслявчук понад три роки прикрашає колодязі декоративним розписом. За фахом вона художниця, працює завідувачкою місцевого клубу та бібліотеки, активно волонтерить. У вільний час, коли є натхнення і бажання, бере до рук фарби й надає старим криницям нового вигляду.
«Криниці — це моя віддушина, подобається дарувати красу, бачити усмішки людей»
– Свого часу я закінчила художню школу, працювала на художньому комбінаті, де робили плакати, різні брошури, афіші. Там отримала чимало досвіду. — розповідає «ФАКТАМ» Ліна Маслявчук. — За кілька місяців до повномасштабного вторгнення я очолила у Іванківцях клуб та бібліотеку, громада у нас активна, дружна, тому працювати легко.
ВІДЕО ДНЯ
— Як у вас виникла ідея розмалювати занедбані криниці?
— Таке бажання з’явилось кілька років тому. Тоді, коли почали зникати джерела води. Якось звернула увагу на колодязь, який був біля клубу. Він старий, кам’яний, але уже не діючий. Вирішила розмалювати його. Чомусь вірила, що цим зможу привернути увагу до проблеми і, таким чином «повернути воду» не лише у цю криницю, а й у ті, що по всій вулиці, бо вони теж пустували. Вірю, що всі наші щирі помисли матеріальні.
РЕКЛАМА
І так одну за одною взялась розмальовувати криниці. Вони всі при дорозі, бо колись копали їх на кілька хат, й користувались ними всі, хто хотів. З початку повномасштабної війни встигла прикрасити близько дванадцяти колодязів. Одна з криниць досі діюча, її використовують місцеві мешканці. Тепер відновлюю фарби, змиті дощами. Це роблю безкоштовно, бо хочеться оточуючим зробити приємно. Люди підтримують мою ініціативу і запрошують, щоби їхні криниці оздобила. Хіба можуть фарбу купити.
РЕКЛАМА
— Можливо, запам’яталась якась особлива історія з розпису?
— Є така. Якось до мене звернувся до мене сусід, в якого була онкологія. І дуже хотів, щоби розмалювала йому криницю. Але щось не виходило з часом. Та, слава Богу, встигла. Чоловік ще встиг приїхати у село після операції і побачити ту красу на власні очі. Він був розчулений та дуже вдячний. Невдовзі його не стало, проте рада, що змогла виконати його останню волю.
— Скільки часу йде на один колодязь? Які техніки використовуєте?
РЕКЛАМА
– На одну криницю можу витратити від кількох годин до днів, залежно від натхнення та складності малюнку. У творчості поєдную різні техніки. Наприклад, малюю за мотивами самчиківського розпису, який походить з Хмельниччини. Додаю елементи «петриківки» та власної фантазії. Сюжети для робіт беру з життя односельців, які живуть поруч. На одній криниці зобразила павича, який мені схожий на одного з сусідів, на іншій — дівчину з косою — це місцева Діана. На іншій — корівку, таку тримає сусідка Олена, малювала і кіз. Також на колодязі є зображення військового з дружиною та трьома дітьми, зобразила нащадків у вигляді трьох яєчок. На одній з криниць написала: «Мир вам», це символізує прагнення до миру.
Фарбу беру фасадну, щоб трималася гарно. Кольори використовую різні, крім чорного. Люблю відтінки зеленого, блакитного, рожевого, червоного, фіолетового.
Дехто каже, що, мовляв, краще розмальовувати тубуси, які потім можна продати і задонатити. Але я це теж роблю, крім того, плетемо з односельцями маскувальні сітки. Криниці — це моя віддушина, подобається дарувати красу, бачити усмішки людей. З сусідніх сіл їдуть глянути на наші розмальовані криниці.
Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв’ю з айтівцем з Полтавщини, який має хобі латати ями на дорогах, тобто самотужки укладати асфальт на розбитих вулицях.