Відомий актор, телеведучий та режисер Артем Позняк каже, що зараз у нього одна мрія — вижити і триматися. З початку повномасштабного вторгнення Артем волонтерить, викладає акторську майстерність та знімається у кіно. 16-серійний серіал «Служба 112» (ICTV2), де він грає одну з головних ролей, називає важливим саме зараз. Адже він про роботу екстрених служб, і його зйомки проходили у реальних «декораціях» наслідків атак росіян по мирному населенню України.
«Працювали і в Бучі, на місцях, які були розбомблені росіянами»
— Артеме, що згадується з періоду зйомок серіалу «Служба 112»?
ВІДЕО ДНЯ
– Проєкт дуже важливий сьогодні, бо він про роботу екстрених служб. У серіалі поєднані три служби — поліція, рятувальники та парамедики, які виконують задачі цивільного захисту. Звичайно, не обійшлось без життєвих історій та любовних ліній. Згадую роботу з консультантами — працівниками служби охорони цивільного населення. Знаєте, їх робота також важлива, як і у наших захисників зі Збройних Сил України. До речі, багато сцен знімалося саме у реальних локаціях, які постраждали внаслідок російських обстрілів. Працювали і в Бучі, на місцях, які були розбомблені росіянами. Бачити всі ці наслідки, звісно, дуже трагічно. Але мені, як актору, ці «декорації» дуже допомагали в роботі, щоб увійти в образ.
— На жаль, ми всі в Україні тепер живемо в таких «декораціях».
РЕКЛАМА
— Це так. І, по суті, грати нічого було не треба. Швидше, перелаштуватися, щоб зрозуміти, що відчував тоді мій герой — начальник цього відділу. Скоріше, мені доводилося боротися з власними почуттями — бо побачене не могло залишити байдужим.
Робочий момент зйомок серіалу «Служба 112»
— Чи доводилось відкладати зйомки, зважаючи на те, у який час ми живемо?
— Та це стало вже настільки банальним, що і згадати нема чого. Так, бувало, що ходили до укриття, під час зйомок літали «шахеди», але це стало, на жаль, звичним. Слава Богу, з групою все було гаразд.
РЕКЛАМА
— Що змінилося для вас за ці роки великої війни?
— Все. Як і для більшості українців. У нашій родині загинули майже всі чоловіки. Залишився я один, і є ще племінники. Брати загинули на війні, батько помер за цей час. Багато важких моментів. Але розумію, що ми не одні такі, подібне переживає вся Україна. Тому тримаємось, як всі.
Читайте також: «Любов до своєї країни не має гендеру»: квір-людина, волонтер та активіст Едвард Різ про життя під час великої війни
«Я дозволив сусідам відкрити мій будинок, забрати їжу і гроші»
— Ви родом з Дніпра. Там залишилися рідні?
– Сестра, яка весь час живе під обстрілами і не хоче нікуди їхати. Я іноді приїжджаю до Дніпра, бо час від часу граю у театрі «Драміком». Були і відміни вистав, коли приліт стався по залізничному вокзалу міста. А театр знаходиться неподалік від нього.
РЕКЛАМА
— Ваша родина зараз знаходиться за кордоном…
– Так, у Нідерландах. Дружина з донькою поїхали десь через рік після початку вторгнення. Тоді були сильні обстріли, ми дуже переживали за дитину. Ми живемо в північній частині Києва і в перші дні наступ був саме звідти, і ракети звідти летіли. Коли почалися блекаути 2022-го, моя сімʼя вже поїхала. Я тоді викладав в університеті і разом зі студентами першого курсу переїхав у Камʼянець-Подільський. Нас поселили у гуртожиток, дали сцену, де ми поставили три спектаклі і, навіть, перемогли на конкурсі. Виходить, що нам той блекаут пішов на користь.
На зйомках серіалу «Служба 112»
— Чи були у вас очікування напередодні 24-го лютого 2022 року, що вторгнення росії таки відбудеться?
– Я, як і всі українці, сподівався, що вони просто побрязкають зброєю, і до цього не дійде. Хоча був готовий до будь-чого — запасся бензином, продуктами, речами першої необхідності. Машина у мене весь час була заправлена до повного баку. Це було правильне рішення, бо в перші дні війни я вивіз родину до родичів у Хмельницький. Памʼятаю, як тоді у столиці почалися проблеми з їжею, і я дозволив сусідам відкрити мій будинок, забрати їжу і сказав, де взяти гроші. Потім, як всі, сподівався, що треба почекати 2−3 тижні. Потім почав працювати з Хмельницьким обʼєднанням волонтерів. Возити звідти гуманітарну допомогу у звільнені Бучанський та Макарівський райони. Бізнесмени навіть дали мені вантажівку, і я постійно мотався до Києва і назад.
— Тоді думали про те, що ваша професія відродиться?
– Все стало «на стоп», але в мене були студенти, перший курс. І вони мене тримали в професії. Я з вантажівки проводив пари, коли їхав, онлайн. Хоча багато моїх колег тоді поміняли професію і тільки зараз потихеньку повертаються.
Читайте також: «Вибухова хвиля дійшла аж до нашої квартири»: відомий актор Юрій Вихованець про життя під час великої війни
— Ви думали про те, що можете потрапити на фронт?
— Звісно. Скажу відверто, не буду вдавати з себе героя, мені б цього не хотілося. Але я готовий до любого розвитку подій.
— У вас є гарна фізична підготовка у спецназі.
— Так, я служив в армії і, мабуть, через те, що знаю, що таке зброя, і які трагічні наслідки вона може нести, розумію, наскільки це страшно. Памʼятаю, в дитинстві мріяв бути військовим, поліцейським, пожежником. А потім зрозумів, що всіма одразу можу бути в акторстві.
«Я повністю перейшов на українську. До війни говорив російською. Тепер це вже не повернеться. Як і російська музика, фільми. Не можу цю мову навіть чути — ріже вухо», — каже Артем
— Зараз театр переживає справжній «бум».
— І слава Богу. Театр дуже сильно розквітає. Я маю свій антрепризний театр із студентів, які випустилися. Ми гастролюємо, беремо участь у професійних фестивалях. Мистецтво зараз дуже потрібно. Взагалі, вважаю, Міністерство культури друге по вагомості після Міністерства оборони. Якби ми всі це розуміли і працювали на всі сто, особливо у прикордонних регіонах, не було би проблем з Донбасом у 2014 році. І російських гастролерів там би не було, фільмів.
— Від чого ви відмовилися за останні роки?
– Я повністю перейшов на українську. До війни, коли знімалися російські серіали, говорив. Тепер це вже не повернеться. Як і російська музика, фільми. Не можу цю мову навіть чути — ріже вухо.
— Про що ваші мрії зараз?
– Знаходишся в такому стані, що не до мрій. Аби тільки справдилися реалістичні плани. Просто треба жити, працювати, донатити, платити військовий збір, утримувати себе і сім'ю. Це єдина мрія — вижити і триматися.
Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв’ю із зіркою серіалу «Митець» Юлією Амелькіною, яка думала, що, може, вже не буде займатися акторством.