Канал «Армія TV» представив документальний фільм про Сили спеціальних операцій — «Етос. Тінь вовка». Це вже друга стрічка про елітні війська Збройних Сил України. В її основі лежить метафора тіні вовка — символу честі, братерства та зв’язку поколінь. У фільмі поєднано реальні бойові кадри, інсценізовані епізоди та кінематографічні ефекти.
Центральними героями стали військові першого загону 8-го полку ССО. Це воїни з унікальним бойовим досвідом: вони пройшли найскладніші ділянки війни — від оборони Києва до боїв за Бахмут, від звільнення Харківщини до операцій у Курській області. Саме там вони успішно прийняли бій проти ворожих підрозділів, серед яких були й військові з Північної Кореї.
Двоє бійців є Героями України. У фільмі вони вперше публічно розповідають про свій шлях і втрати.
Режисером стрічки став Ангел Ангелов, відомий своїм кінематографічним підходом до військової документалістики. Він також є автором документального трилера «Байконур. Вторгнення» та проєкту «Insiders». В інтерв’ю «ФАКТАМ» Ангелов поділився історією створення фільму та пояснив, чому сьогодні особливо важливо знімати такі роботи.
«Це спосіб відповісти собі на головне питання — ким ми є у цей історичний момент»
— Як народилася ідея для серії фільмів «Етос»? Чому саме цикл?
ВІДЕО ДНЯ
— Ідея серії «Етос» виникла під час моєї служби у 12-й бригаді спеціального призначення «Азов» на початку 2023 року, — розповідає режисер Ангел Ангелов. – Тоді я працював над трьома короткими документальними фільмами про рекрутів. Під час одного з інтерв’ю офіцер, відповідальний за ідеологічну підготовку, вжив слово, якого я раніше не чув — етос. Воно стало точкою відліку.
У цьому понятті я відчув глибинне коріння — можливість говорити не лише про війну, а й про мислення, мотивацію, характер, звичаї українського воїна. Слово «етос» перегукується з «епосом» — жанром, який завжди був мені близький: «Одіссея», «Енеїда», «Божественна комедія». Якщо епос описує зовнішні подвиги, то етос — це внутрішня дія, моральна й духовна основа вчинку. Так народилася ідея циклу — серії фільмів про різні підрозділи українського війська, кожен із яких має власний код і філософію, сформовану реальним бойовим досвідом.
РЕКЛАМА
— Ви є не лише режисером, а й автором проєкту. Що спонукало настільки включитися?
— Для мене це не просто режисура, а спроба сформулювати сенс — через образ воїна, його вибір, тишу, страх, рішучість. Я включився як автор, бо відчув: цей проєкт — спосіб відповісти собі на головне питання — ким ми є у цей історичний момент.
«Етос» для мене — не жанр, а форма дії. Це спроба передати через образ воїна щось точне про наш час, про те, як людина мислить, відчуває і робить вибір в екстремальних умовах.
РЕКЛАМА
“Ідея серії «Етос» виникла під час моєї служби у 12-й бригаді спеціального призначення «Азов» на початку 2023 року”, – каже режисер Ангел Ангелов
— Чим особливий цей проєкт? Чому ви вирішили додати символізм, графіку й художні елементи?
— Документалістика — настільки глибокий жанр, що її можна синтезувати з будь-якою формою, не втрачаючи правди. «Етос» поєднує реальні історії, справжніх героїв і автентичні обставини, але подає їх крізь метафізичну призму: архетипи, символи, внутрішній ландшафт мислення.
Ми не віддаляємо глядача — ми говоримо з ним сучасною мовою: ритмом монтажу, точністю кадру, графікою, музикою. Це не декорація, а спосіб наблизити. Не лише показати, а й дати відчути.
РЕКЛАМА
«Етос», за словами режисера, поєднує реальні історії, справжніх героїв і автентичні обставини
— Як знайти баланс між правдою та естетикою?
– Ніяк. Баланс — це ілюзія. Коли дивишся крізь оптику, ти вже обираєш рамку. А рамка — це естетика. Вибір композиції, світла, дистанції — усе впливає на сприйняття. Але правда не зникає — вона проходить крізь цю форму.
Завдання режисера — бути чесним у точці спостереження. Не прикрашати, але й не спрощувати. Побачити суть і дати їй форму, яка не відштовхує, а наближає.
У фільмах «Етос» естетика не змагається з реальністю — вона її підкреслює. Щоб не лише зафіксувати, а й передати те, що важко висловити словами.
«У світі, де все перетворюється на контент, ми повинні створювати свідчення»
— Усі герої — військові. Як вам вдалося здобути їхню довіру та переконати погодитися на зйомку й відверту розмову?
— Важливо те, що я сам є військовим. Досвід служби навчив мене не лише спілкуванню в середовищі Збройних Сил, а й розумінню його внутрішньої мови — термінології, логіки, ритму. Це створює основу довіри. Велику роль відіграють спостереження, пошук і делікатна комунікація. Але ключове — мотивація. Воїн має зрозуміти, навіщо він бере участь. Я завжди демонструю чистоту намірів, чіткість підходу й показую результат. Професіонали працюють із професіоналами: ти повинен бути максимально точним, дисциплінованим і чесним — від першої розмови до останнього кадру. Повага, такт і готовність адаптуватися до обставин відкривають двері в цій роботі.
Воїни першого загону 8-го полку ССО пройшли найскладніші ділянки війни — від оборони Києва до боїв за Бахмут, від звільнення Харківщини до операцій у Курській області
— Чому, на вашу думку, сьогодні важливо знімати й показувати такі документальні фільми?
— Тому що ми фіксуємо не лише хід війни, а й народження нової культурної ідентичності. Такі стрічки — це не просто відображення реальності, а спосіб осмислити, ким ми є у найгостріші моменти історії. Через фокус на конкретній людині, її виборі, мисленні чи мовчанні ми бачимо націю в процесі формування.
Ці фільми залишають після себе не інформацію, а досвід; не лозунги, а тишу й погляд; не архів, а дотик до сенсу. У світі, де все перетворюється на контент, ми повинні створювати свідчення — глибокі, відповідальні й сповнені поваги до людини.
— Знімати документальний фільм в умовах війни — які складнощі та виклики постають?
— Головна складність — постійна змінність обставин. Підрозділ веде бойову роботу, і твоя присутність має бути максимально обережною й доречною. Часто доводиться чекати — на вікно тиші, на можливість розгорнути знімальний процес без ризику для людей і завдання. Війна диктує темп, і ти маєш не ламати його, а навчитися працювати всередині нього.
“Головна складність зйомок в умовах війни — постійна змінність обставин”, – зізнається Ангел Ангелов
«Операція проти корейських підрозділів могла б стати окремим фільмом»
— Скільки відзнятого матеріалу не потрапило у фінальний монтаж і чому?
— Я ніколи не рахую відзняті години — для мене важливіше, чи вдалося влучити в суть. Загалом, усе найцінніше зі 40 знімальних днів увійшло до фільму. Частина матеріалу залишилася поза фінальним монтажем не через брак якості, а через необхідність зберегти баланс ритму, хронометражу та динаміки розповіді. Один лише епізод — бойова операція першого загону проти корейських підрозділів — міг би стати окремим повноцінним фільмом. Але іноді важливіше не сказати більше, а сказати точно. Фільм — це завжди вибір: що залишити, щоб не розсипати цілісність.
— Яка техніка або рішення у зйомках стали для вас найбільш ризикованими?
— Ми свідомо не працюємо безпосередньо в зоні бойових дій — це не лише небезпечно, а й неетично: режисер у таких умовах не допомагає, а заважає. Крім того, це суперечить самій філософії фільму, адже ми не знімаємо війну — ми досліджуємо воїна. Найбільш критичними були зйомки з використанням бойових набоїв. Тут важлива абсолютна точність: усе має бути сплановано до дрібниць, протестовано й погоджено з командирами. Лише після цього — камера. Безпека завжди на першому місці. Якщо загинеш на тренуванні, ти не виконаєш свою місію. Мій попередній досвід роботи в екстремальних умовах навчив адаптації. Але в будь-якій ситуації ти маєш бути відповідальним і діяти як частина середовища, а не фактор дестабілізації.
“Саме цінне під час роботи над фільмом — це досвід прямої присутності серед героїв”, – вважає режисер Ангел Ангелов
— Який момент під час експедицій запам’ятався як найекстремальніший?
— Найекстремальнішим був період, коли ми працювали 15 днів поспіль по 12−15 годин щодня.
— Якою бачите реакцію глядача після перегляду «Етос. Тінь вовка»?
— Хочу, щоб глядач виходив із залу з прямою спиною. Щоб відчував емоційне піднесення, тишу поваги й внутрішній імпульс діяти. Не жалкувати чи співчувати, а відчути силу й цінність того, що маємо. Побачити війну не лише як трагедію, а як момент істини, в якому розкривається людина.
Читайте також: «Хотів би ніколи не зняти свій фільм»: український режисер стрічки «20 днів у Маріуполі» отримав «Оскар»
— Як документалістика може впливати на ставлення суспільства до війни?
— Документалістика — це дзеркало суспільства. Вона не просто фіксує факти, а формує контекст їх сприйняття. У часи війни це критично важливо: фільм може занурити глядача в страх або дати йому опору, показати сенс, силу, гідність. Через реальні історії й обличчя документальне кіно повертає людяність у публічний дискурс про війну, робить її не «далекою картинкою», а близьким і особистим переживанням.
— Чим ви пишаєтесь у роботі над «Етосом»?
— Якісне кіно починається з досвіду, глибокої ідеї та любові до неї. Але воно неможливе без поваги: до команди, до героїв, до середовища, в якому працюєш. Я пишаюся тим, що невеликою групою — буквально 3−4 людини — ми змогли реалізувати проєкт масштабу, який зазвичай потребує десятків людей і більших ресурсів. Найбільша цінність — це досвід прямої присутності серед героїв. Їхня довіра, розмова, мовчання. Це не просто робота — це школа. І я вдячний ремеслу за можливість пройти її.
— Що надихає вас продовжувати робити кіно?
— Мене з дитинства захоплювало українське козацтво — епоха звитяг, духовної глибини й барокової культури. Сьогодні я маю честь бути поруч із сучасними воїнами, які є прямими спадкоємцями цієї традиції. Це надихає. Надихає дух, який вони несуть: їхня присутність, сила, гідність, здатність до жертовності. Я відчуваю поклик зафіксувати їхній шлях, показати, як народжується героїзм. Для мене це не просто робота — це спосіб пізнати себе й відповісти на виклик часу.
Раніше «ФАКТИ» повідомляли про презентацію документальних фільмів про війну «Ірпінь» та «Гостомель: історія одного будинку».
Читайте також: «Наводив на російський літак, перебуваючи на прямому зв’язку з Міноборони»: режисер Олексій Комаровський про пережите під час великої війни