За новим церковним календарем в Україні День святого Миколая відзначають 6 грудня (раніше, до 2023 року, — 19 грудня). Це свято шановане як у католиків, так і в православних.
ВІДЕО ДНЯ
Хто такий Святий Миколай
За переказами, Миколай народився у III столітті на півострові Лікія, в місті Патара, що належало до Римської імперії. Він ріс у благочестивій християнській родині, був охрещений і з юності прагнув присвятити життя Богові. Після навчання у місті Мира (Лікія) став єпископом Мирлікійським, відомим своєю доброчинністю та авторитетом.
За правління імператора Діоклетіана Миколай зазнав гонінь і був ув’язнений, але звільнений за часів Костянтина. Йому приписують руйнування язичницьких храмів, зокрема храму Артеміди. Деякі автори навіть вбачають у святкуванні Дня святого Миколая заміну язичницького дня народження Артеміди.
Святий Миколай помер у Мирі (нині Демре, Туреччина) близько 342 року. На подвір’ї церкви, де він служив, встановлено пам’ятник «Миколай з дітьми». День його смерті став днем вшанування святого, адже за життя і після смерті йому приписують численні чудеса.
РЕКЛАМА
Пам’ятник «Миколай з дітьми» встановлений на подвір’ї церкви у Мирі (нині Демре, Туреччина), де він служив
Перші згадки про культ святого датуються VI століттям, коли в Константинополі збудували храм на його честь. З Греції шанування поширилося до Італії, Німеччини та України. У 1087 році мощі святого перенесли з Мири до Барі (Італія).
Святого називають Миколай Чудотворець, Миколай Мирлікійський, Миколай з Барі, а день його пам’яті — Днем Миколи чи Зимовим Миколаєм. Він вважається чудотворцем, заступником бідних, покровителем дітей, мандрівників, торговців, моряків та інших.
РЕКЛАМА
На основі образу єпископа Мирлікійського в багатьох європейських країнах сформувалася традиція Святого Миколая, який приносить дітям подарунки.
Зимовий і весняний Миколай — дві дати вшанування
– Українці з особливою повагою ставляться до святого Миколая, бо вважають його заступником, — зазначає Ніна Главацька, етнографиня, старша наукова співробітниця Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогів). — Він захисник дітей, покровитель землеробів, його просять про допомогу мандрівники й моряки, адже святий творить дива і рятує людей.
В Україні-Русі вже у XI столітті відзначали два свята Миколая: зимове — 6 грудня (на честь «народження для вічності») та весняне — 9 травня (в пам’ять про перенесення мощей із Лікії до Барі). Про доброчинність святого розповідають легенди. Одна з них описує, як після дощу віз бідного селянина застряг у багнюці. Святий Касьян, який поспішав на зустріч із Богом, відмовився допомогти. Натомість Миколай витягнув воза. Коли обоє постали перед Богом, той запитав Касьяна, чому він не допоміг людині. Почувши відповідь, Господь постановив: Касьяна славитимуть лише раз на чотири роки (29 лютого), а Миколая — двічі на рік.
Другий після Бога — про культ святого в Україні
В Україні святого Миколая шанують як «другого після Бога заступника людей». Ще сто років тому не було хати без його ікони — образа найскорішого помічника у біді. Він прихильний до розкаяних злодіїв, захисник скривджених, покровитель дітей і козаків, рятівник мандрівників та мореплавців.
РЕКЛАМА
Святого Миколая зображали на старовинних іконах (із фондів музею в Пирогові), які стояли ще сто років тому майже в кожній українській домівці
За переказами, культ святого Миколая у Києві започаткував князь Володимир Хреститель, який привіз із Херсонеса перший образ Чудотворця. Під час закладення Десятинної церкви він наказав збудувати окремий приділ на честь святого й поставив там херсонеську ікону.
Свято Миколая відзначали урочисто: люди йшли до церкви, вшановували Миколаїв і Миколайовичів, співали «многая літа». На заході України хлопці обходили двори з піснею «Святий Миколай йшов лужком…», бажаючи врожаю. У хатах чекали на «полазника» — першого гостя з доброю енергією, що приносив удачу.
Навіть худобу цього дня вітали зі святом. Чоловіки зранку обходили двір, годували її й промовляли побажання здоров’я. На Київщині худобу окропляли освяченою водою, щоб уберегти господарство від біди.
Перед Днем Миколая господарі обов’язково прибирали оселю. На велике свято заборонялося прясти, шити, сваритися, скаржитися, напиватися чи брати й давати в борг. Навпаки — намагалися завершити всі позички. Недарма казали: «Коли ти мені не віддаси до Миколи, то вже не оддаси ніколи».
Миколайчики, полазники й братчини — українські звичаї до свята
Цього дня було заведено миритися й прощати. Вважалося, що святий Миколай опікується миром, тому в Україні існував звичай примирення з недругами: «На Микольщину клич друга, клич і ворога — обидва будуть друзі». Такий ритуал називався «братчини». Дослідники зазначають, що у дохристиянські часи братчини влаштовували на честь язичницьких богів, зокрема Велеса — «худоб'ячого бога», якого вважають прообразом Миколая.
До Микільських братчин пекли пироги та варили ритуальний напій — пиво з ячменю нового врожаю. Під час трапези по колу передавали чашу з напоєм — братину. Такі гостини символізували взаємне прощення й примирення.
Дівчата, які готувалися до весілля, цього дня наводили лад у скринях: готували одяг і прикраси, в яких мали зустрічати сватів.
Про традицію дарування дітям та солодкий символ свята
– Вже давно побутує у християн звичай обдаровувати дітей у ніч перед Днем святого Миколая, — розповідає етнографиня Ніна Главацька. — Традиція виникла у середньовічній Німеччині: батьки дарували дітям одяг, взуття, ласощі чи книжки для школи, залишаючи подарунки таємно. Згодом звичай поширився на сусідні країни, зокрема Польщу, а звідти — на Правобережну Україну, що перебувала під владою Речі Посполитої.
Сьогодні найвідомішим «миколайським» персонажем є Санта Клаус. Він приносить подарунки не 6 грудня, а на Різдво, мандрує у санях із північними оленями та заходить у домівки через димар. Санта Клаус — поєднання образу святого Миколая з традиційним «різдвяним дідом», поширеним у європейських культурах.
Майже всі народи зберігають вірування у предків, які приходять на Різдво чи Новий рік у вигляді білобородого мудрого діда або тотемної тварини — охоронця роду. Язичницьке коріння простежується й у культі святого Миколая в українців. Вважалося: божества перевіряють, чи гідні їхні нащадки. Слухняних вони обдаровують, а неслухняних карають — наприклад, різками.
«Миколайчики» – сухе печиво у вигляді півників, квіточок, сонечка, янголів, коників, різних фігур (фото з архіву музею)
У Франції дітлахів відвідує Пер-Ноель («Батько Різдва»), у Латвії та Італії — «Різдвяний Дід», у Грузії — «Сніговий Дід», у Швеції — різдвяний гном, у Греції — Василь. Фінські діти чекають «Різдвяного цапа», а в Норвегії Юлебукка супроводжує чарівна коза, яка приносить достаток і благословення.
Традиція класти подарунки під подушку чи вішати шкарпетки на камін бере початок від святого Миколая. За легендою, він допоміг трьом сестрам, яких через бідність не брали заміж: уночі Миколай непомітно підкинув їм мішечки із золотом у шкарпетки, що сушилися біля камінної труби. Відтоді він продовжив таємно обдаровувати нужденних.
В Україні на свято згадують і власну традицію, що поширилася із західних регіонів, — пекти «миколайчики». Батьки потайки клали ці пряники дітям під подушку, особливо тоді, коли не могли дозволити дорогих подарунків, але прагнули порадувати малечу. «Миколайчик» — це медовий пряник, прикрашений кольоровою глазур’ю.
Випічку робили у формі дідуся в кожусі, зірки, янголів, сонця чи місяця. Розфарбовували вироби натуральними барвниками, замішаними на борошні й воді. На печиво у формі дідуся спершу наносили тло, а після висихання домальовували деталі: очі, ніс, рот на бороді, руки, хрест чи мішечок із подарунками. Так поставав образ самого Миколая.
Попри те, що День святого припадає на Різдвяний піст, тісто для «миколайчиків» готували з яйцями та сметаною. Вважалося, що ця випічка призначена для дітей, а дорослі її не куштували.
Російський Дід Мороз стоїть осторонь традиції святого Миколая. Сто років тому його «вигадали» як діда з мішком подарунків, хоча первісно Мороз мав винятково негативний образ: він приходив із лісу, морозив людей і худобу, нищив посіви та плодові дерева. Українці на Святвечір намагалися задобрити його стравами й заклинали не шкодити полям та господарству. Згодом із цього образу створили персонажа, подібного до Миколая чи Санта Клауса — «щоб бути як усі».
У 1920-х у СРСР заборонили Діда Мороза та різдвяну ялинку як релігійні символи, але вже у 1930-х відновили. Ялинка стала новорічною й увінчувалася не Віфлеємською зіркою, а червоною п’ятикутною. Дід Мороз перетворився на інструмент радянської пропаганди: він не лише дарував подарунки, а й «виховував» дітей у покорі владі та ненависті до «ворогів народу». Новий рік мав стати святом, що об’єднує «радянських людей» довкола російського персонажа, незалежно від їхньої культури чи віри.
Прикмети на Святого Миколая
В Україні ж на Миколи звертали увагу на зимові прикмети, щоб передбачити врожай. Вважалося, що саме з 6 грудня приходять «Микольські морози» й починається справжня зима. Якщо цього дня вже лежить сніг — зима буде холодною, якщо тепло — то й морози будуть м’якими. За кількістю снігу на зимового Миколая прогнозували погоду на літнього, 9 травня: «Який Микола зимовий, такий і Микола весняний».
Прикмети на Миколая:
- холодний і ясний день — до врожайного року;
- дощ — до доброго озимини;
- тепло — до суворих морозів;
- сильний мороз — до врожаю хліба й городини;
- якщо замітає слід — дороги не буде видно аж до Різдва.
З ім’ям святого пов’язані й прислів’я:
- «Варвара постеле, Сава погладить, а Микола стукне»;
- «Варвара показує дорогу, Сава мости мосте, а Миколай пригвозде»;
- «Хвали зиму після Миколи».
Раніше «ФАКТИ» розповідали про народні обряди, ритуали і правила, яких дотримувались в давнину на Різдво.