30 листопада вшановують святого Андрія Первозваного — одного із дванадцяти апостолів, якого Христос першим покликав до числа своїх послідовників. Господь наділив Андрія Первозваного здатністю зцілення людей. За легендою, святий проповідував християнство скіфам та у багатьох країнах, а також зі словом Божим побував на Дніпрі — у місці, де згодом виник Київ. Піднявшись за течією Дніпра, апостол Андрій благословив київські схили і напророчив бути тут великому осередку християнства. На одному з пагорбів, як свідчить літопис XIII століття, Андрій встановив хрест і сказав учням: «На цих горах засяє ласка Божа, буде велике місто». Після слов’янських поселень Андрій повернувся в Рим і до Фракії. Останнім відвідав Патри, де його за проповіді про Ісуса розіп'яли на Х-подібному хресті.
ВІДЕО ДНЯ
Мощі Андрія перенесли в 357 році з Патри до Константинополя, а в ХІІІ столітті — до італійського міста Амальфі. На місці мученицької смерті святого виник найбільший у Греції храм Андрія Первозваного. В день пам’яті святого в народі вітають Андріїв і Андрійовичів. В побуті українців здавна зберігаються звичаї і обряди святкування Андрієва дня.
Пам’ятник Святому апостолу Андрію Первозваному в Києві
День Андрія поєднав християнські традиції і прадавні обряди
– У святі дивовижно поєдналися християнські традиції і прадавня обрядовість, в основі якої вшанування в найкоротші дні перед зимовим сонцестоянням солярного божества — Калити, Калети або Коляди, — розповідає Ніна Главацька, етнографиня, старша наукова співробітниця наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (у Пирогові). — Відповідно до поетичних уявлень, перед зимовим рівноденням Сонце вважалося особливо беззахисним перед злими силами темряви, тому треба допомогти сонцю розгорітися і набрати сили.
РЕКЛАМА
В народі свято Андрія називають «Калита», а супроводжувалося воно розвагами, на які молодь збиралася в ніч на 30 листопада. Святий Андрій, що заступив місце Калити, вважається захисником і провісником людської долі. Саме тому серед звичаїв свята — ворожіння дівчатами на долю, а головною серед забав є ритуальне кусання калити — обрядового хліба, що символізує Коляду — Сонце. На Катерини (святкують зараз 24 листопада, а раніше — 7 грудня) дівчата не завжди могли збиратися з хлопцями, а вже на Андрія обов’язково сходилися разом, бо всі дуже чекали цих гулянь. Андріїв день вважали парубоцьким святом, бо хлопцям вночі дозволялось бешкетувати, робити збитки.
Вранці на день Андрія віряни ходили до церкви, а незаміжні дівчата ставили святому свічку і промовляли: «Не свіча горить, а моя душа. Як я до тебе, так ти до мене». В молитвах просили святого про порядного чоловіка й щасливе сімейне життя.
Вечорниці — обряди та веселощі
За традиціями в ніч на Андрія молодь сходилася на вечорниці. Як вечоріло, дівчата приносили до господині, у хаті якої мали відбутися гуляння, продукти, і всі разом готували святкову вечерю. До приходу хлопців (вони приносили наливку і цукерки) дівчата толокою пекли калиту — великий корж із білого борошна. Це було справжнє обрядодійство: кожна додавала жменю борошна, воду і щось для оздоблення. Тісто місили по черзі — від найстаршої до наймолодшої дівчини. Будь-яка колективна праця — це єдність громади, роду, народу. А в результаті цієї праці — справжній оберіг. Часто калиту робили у формі сварги, що рухається «посолонь» (за сонцем, за годинниковою стрілкою). Дванадцять промінців сварги символізують дванадцять місяців річного циклу. Виріб оздоблювали маком, горіхами, калиною, змащували медом — все це мало приносити достаток. Калита — символ сонця. Посередині коржа обов’язково робили дірку, через яку протягували червону нитку або стрічку і підвішували калиту високо до сволока посередині хати.
РЕКЛАМА
Коли калита була готова, розпочиналося дійство. Для гри в «Калиту» обирали з гурту «пана Калетинського» і «пана Коцюбинського». Біля підвішеної до сволока калити ставили вартового — пана Калетинського. На цю роль годився веселий та жартівливий парубок, який тримав в одній руці стрічку від калити, а в іншій — квач, вмочений в сажу. Вартовий ставав під калитою і запрошував гостя з числа учасників гри: «Я пан Калетинський, прошу пана Коцюбинського калиту кусати».
Пан Коцюбинський (міг бути будь хто з компанії) брав між ноги коцюбу, що імітувало сидіння верхи на коні, і «їхав» кусати калиту. Відбувався такий діалог: «Добрий вечір, пане Калетинський». — «Доброго здоров’я, пане Коцюбинський. Куди ідете?» — «Калиту кусати». — «А я буду по писку писати».- «А я вкушу». — «А я впишу»…
Коцюбинський зможе вкусити калиту, якщо витримає всі жарти Коцюбинського і не посміхнеться, адже Калетинський, розповідаючи про веселі пригоди, співаючи та танцюючи, намагається розсмішити Коцюбинського. Та якщо тому і вдасться витримати такий іспит, то все одно вкусити калиту не так просто, адже Калетинський смикає за мотузку, і корж злітає вгору. Якщо Коцюбинський посміхнеться, то Калетинський його по обличчі квачем мазне і той позбавляється права кусати калиту. І вже інший учасник гри стає новим Коцюбинським. Якщо трапиться гарний Калетинський, то калита залишається ціла. Після гри калиту знімають і ділять між усіма. Дівчатам порції калити дістаються задарма, а хлопці платять гроші дівчатам на стрічки за те, що калиту місили.
Кусання калити. Фото сайту rukotvoryРЕКЛАМА
Міфо-поетичною основою обряду-гри з калитою були уявлення про те, що людина завдяки обрядодіям здатна впливати на річний косморух, зокрема, допомогти сонцю набрати сили. Ще з прадавніх часів, коли зимове сонце виглядало з-за хмар нечасто, люди боялися не побачити його зовсім. Аби сонце повернулося, і темрява розсіялася, люди намагалися завдяки пісням, веселощам додати до енергії природи молодечого завзяття і снаги. І коли «пан Коцюбинський» підстрибував до калити, вона завдяки «пану Калетинському», який смикав за стрічку, підлітала все вище і вище — символічне сонце набирало висоти. Калиту кусали від Андрія до Різдва — в найбільш темну пору року і робили це доти, доки потихеньку прибував день, — до 26 грудня. Дня, коли небесне світило оживає і набирається сил для пробудження природи, чекали з особливим нетерпінням.
– Цікаво, що «пану Коцюбинському» не можна сміятися, — продовжує Ніна Главацька. — Така заборона зазвичай супроводжувала ритуали, пов’язані з переходом чи наближенням до світу померлих, які, як вважається в традиційній культурі, позбавлені можливості сміятися. «Пан Коцюбинський» здійснював символічну мандрівку до сонця, яке в цей період знаходиться дуже близько до землі і, здається, от-от кане у вічну темряву, у небуття підземного світу, аби повернути його на небо. Хлопці, яким вдавалося відкусити калити, як вважалося, причастилися космічною енергією сонця — це віщувало гарну долю і, зокрема, одруження цього року.
Після кусання калити всі сідали за стіл і починалася вечеря. Хоча на столі могло бути багато страв, але першими подаються вареники з капустою, бо ж піст. Вечерю готують дівчата, а хлопці купують горілку — «дівкам на могорич за те, що калита була солодка». Під час вечері дівчата наливали у блюдце вина, горілки або меду, розведеного водою, клали на дно перстень і примушували свого хлопця дістати той перстень губами. Якщо дістане і носа не вмочить, то ожениться і буде щасливий. Це ворожіння відбувалося під веселий сміх.
На Андрія дівчата ворожили на долю та судженого
У ніч на Андрія дівчата ворожили на долю, щоб дізнатися: чи вийде заміж чи доведеться ще подівувати, яке ім’я буде у судженого, як він виглядатиме, тощо. Традиційним андріївським ворожінням було ворожіння на балабушках. Це такі маленькі хлібці із білого борошна, які гуртом пекли у хаті. Кожна дівчина ліпила свій хлібець, позначаючи його яскравою ниткою. Воду на балабушки від самої криниці треба було носити тільки ротом. Коли хлібці виймали з печі, їх клали на рушник і давали охолонути, а потім впускали у хату голодного собаку. Чию балабушку він з'їсть першою, та дівчина раніше за всіх вийде заміж.
Аби дізнатися, ким буде майбутній чоловік, дівчата йшли на ставок, занурювали руку в ополонку і намагалися щось витягнути. Приміром, дерев’яна тріска вказувала, що майбутній чоловік буде теслею, якщо витягнула шматок ятеря (сітчастої пастки у формі циліндра або конуса, що використовується для пасивної ловлі риби або раків — Авт.) — то заміж візьме рибалка. Як нічого не витягнула, то сватів ще довго не дочекатися.
У вечiр на Андрія дівчата ходили попiд вiкнами сусідів «слухати». А що почули, інтерпретували на свій лад. Наприклад, як мати кричить на дитину: «Сядь!», то значить ще прийдеться дівувати принаймні рік.
Кожній юнці не терпілося дізнатися ім’я судженого. Щоб відкрити цю таємницю, ввечері треба було вийти на вулицю і запитати ім'я першого зустрічного перехожого — вірили, що таке ж матиме майбутній чоловік.
Аби довідатися, де мешкає наречений, дівчині доводилося докладати неабияких фізичних зусиль. З ноги знімали чобіт і перекидали його… через хату. Потім на дівчину чекало не менш складне завдання — розшукати взуття у сніжних кучугурах і роздивитись, у який бік «дивиться» носок: чобіт дивовижним чином повинен вказати напрям, звідки з’явиться суджений.
Ворожіння на Андрія
Дівчата хотіли побачити, як виглядатиме майбутній чоловік, бодай уві сні. Для цього на Західній Україні радили взяти яблуко і їсти його, починаючи з Андрія і аж до Різдва. Інший спосіб побачити нареченого уві сні був трохи легшим: потрібно було лише покласти під подушку свій гребінець і сказати: «Суджений мій, ряджений, прийди мене чесати».
А ще дівчата вибігали на подвір'я, ставали біля плоту та рахували кілки, промовляючи «Молодець, старець…», а останній кілок обов'язково оглядали. Якщо кілок тонкий і рівний, то у тої дівчини і хлопець буде молодий і стрункий. Кілок з товстою корою — доля пошле багатого…
А ще брали чобіт у дівчини і від стіни до порога переставляли, промовляючи: «молодець, удівець, буду дівувати…» і на якому слові чобіт «вийде» з хати, таку долю ця дівчина і буде мати. Схожим ворожінням було, коли дівчата від протилежної до вхідних дверей стіни одна перед одною ставали, і яка з них перед порогом стане, та й перша вийде заміж, дівчина за нею — другою і т. д. Також побутувала ворожба на гавкіт собак. Дівчата одна за одною виходили на подвір'я і тричі примовляли певні слова, і з якої сторони після цих слів собака забреше, з тої сторони й чекати нареченого.
Ще брали, наприклад, перстень, барвінок, ляльку і паперову квітку і клали під окремі тарілки. Найпершою вгадувала свою долю найстарша дівчина, яка не бачила, який предмет під яку тарілку клали. Вона обирала лише одну тарілку. Як під нею перстень — скоро заміж, якщо квітка — ще дівуватиме, якщо барвінок — на неї чекає розлука з милим, а коли лялька — то її зрадить коханий.
Вірили, що можна на дзеркалі свою долю впізнати. Але для такої ворожби треба було бути відважною, не боятися. Дівчина мала бути обов’язково наодинці, сісти перед дзеркалом, обабіч дзеркала свічки засвітити й тричі примовляти:
Я тебе, дзеркало, питаю,
З ким я свою долю злучити маю?
З'єднати з Іванком прошу,
Бо його в серденьку ношу.
Тоді відвернутися від дзеркала та із заплющеними очима знову промовляти:
Святий Андрію, допоможи,
Судженого мого покажи!
Ворожу на свій вінок,
Прошу захисту від зірок!
Дай, Боже, шлюбу дочекати,
Мене з Іванком звінчати.
І різко повернутися, подивитися у дзеркало, але не налякатися, бо в дзеркалі може бути обличчя якогось незнайомця! А перед тим як вкластися спати, під ліжко дівчата ставили миску з водою, а на неї дощечку (як кладку через річку) і звертались з примовками до судженого, щоб приснився і перевів через «місток».
Хлопчачі збитки на Андрія
З Андріївських обрядів збереглися не тільки дівочі ворожіння, а й так звані «хлопчачі збитки». На Андрія парубкам дозволялося бешкетувати після вечорниць. Бувало, батьки не пускали якусь дівчину на гуляння, то хлопці могли розібрати їм тин або закинути ворота в річку, витягти на дах хати сани або воза, також замастити сажею вікна. Правда, батьки дорослих дочок могли вартувати на подвір’ї, спускати собак, але знали: «Хлопців, як чортів, не встережеш» (пізніше, на зимових святах, батьки ставили бешкетникам могорич, щоб ті повернули назад закинуте добро). Траплялось, що хлопців не запрошували на «Калиту», то вони за це теж могли начудити.
Прикмети за заборони свята
Вважали, що в Андріїв день гріх щось робити без поважної причини. Тож жінки категорично не шили і не пряли, не пекли хліба. В цей день заборонялась інтелектуальна праця, бо можна втратити розум. Тривав Різдвяний піст, тож не вживали м’ясної, молочної їжі та яєць, а святкові пісні страви готували з круп, овочів, фруктів, сухофруктів, горіхів та бобових.
У День Андрія Первозваного здавна люди намагались передбачити погоду на зиму. Казали: «На Андрія треба кожуха-добродія», «На Андрія вложи руку в засув у хліві».
У народі запримітили:
- якщо вода на річках тиха, то слід чекати спокійної зими, якщо бурлить — неминучі завірюхи;
- як вдень випаде сніг, то через тиждень закрутить хурделиця;
- до свята не випав сніг — очікується тепла зима;
- сніг на свято — до холодної і довгої зими;
- як червоний вогонь у печі у святковий вечір — на холоднечу, білий — на відлигу;
- на свято холодно і сонячно, то бути гарному врожаю.
Нагадаємо, відтепер віряни в Україні відзначають День святого Миколая 6 грудня.