Популярна акторка, учасниця команди лікарняних клоунів, зірка детективу «Митець» (ICTV 2) Юлія Амелькіна зізнається, що зйомки у серіалі стали для неї доленосними. Якби не вони, можливо, вирішила б попрощатися з акторством. Але все вирішив один телефонний дзвінок та довга дорога з Одеси до Києва.
В ексклюзивному інтервʼю ФАКТАМ Юлія Амелькіна пригадала початок вторгнення, волонтерство в лікарнях, розповіла, як переживає обстріли, та поділилася мрією на день перемоги.
«Ми жили, наче комуною»
— Юліє, що змінилося для вас за ці роки великої війни?
ВІДЕО ДНЯ
— Знаєте, прийшов вже час, коли я не аналізую, що відбувається. Звичайно, життя складається не так, як я думала, і таке враження, що в тебе просто вкрали якусь його частину. Що рятує у такі моменти? Близькі люди, друзі. Незважаючи на відстань між нами.
— А як було на початку вторгнення?
РЕКЛАМА
— Я намагаюся не занурюватися у спогади. Що приходить на думку — перші дні вторгнення. Я тоді жила в Одесі, на першому поверсі у будинку з підвалом, і тому було прийнято рішення зібрати всіх знайомих, багато хто був з дітьми, у квартирі. Ми жили, наче комуною, звісно, всі у своїх переживаннях, емоціях.
Перші кілька місяців я займалась волонтерством. Потім нам знову дозволили ходити як медичним клоунам — я дуже давно у цій організації. Памʼятаю, це було першим промінчиком реальних почуттів. Восени 2022 року я пішла працювати в театр і потроху життя поверталося. У мене була робота, я платила податки. Ми грали виставу Марії Матіос «Серце навпіл» і це було наче рефлексія.
Сцена з вистави «Серце навпіл» РЕКЛАМА
— Ви не тільки актриса, а і театральна режисерка.
— 24 лютого 2022 року у нас мала бути здача вистави, яка так і не склалася. Приміщення театру, в якому ми планували її робити, забрали з певних причин. Вистава — про події в Ірландії і навіть чимось перекликається з нашою історією. Пʼятеро жінок виховують хлопчика. Там була тільки одна чоловіча роль. Нещодавно зустріла актора, який мав її зіграти, він сказав, що зараз добре розуміє слова героя. Коли дружина його питає, навіщо ти йдеш на війну, він відповідає: «Не знаю, чого туди йду, але не можу не йти». Така містична історія. Можливо, колись я таки її втілю.
Репетиції вистави, здача якої мала відбутися 24-го лютого 2022 року
«Нам не можна носити нічого кольорового»
— Не думали про те, щоб поїхати з країни?
— Думала про це пізніше і навіть у мене був такий досвід. Але особисті проблеми, хвороби… Я повернулася, розуміючи, що мені є чим зайнятися в Україні.
РЕКЛАМА
— Вам буває страшно?
— Так, але сам на сам я не панікую. Останній раз я була в укритті десь місяць назад — просто під час тривоги їхала у метро. Мені здається, що оскільки зараз у Києві я живу на другому поверсі, то це більш-менш безпечно. Але, з іншого боку, розумію, що все одно треба ходити до укриття і піклуватися про себе.
Читайте також: «Спочатку заходить балет, а потім російські танки»: зірка серіалу «Табун» Дмитро Рибалевський про випробування під час великої війни
— Ви — частина команди лікарняних клоунів, які, на думку багатьох, бувають тільки в кіно.
— Але це не так! В Одесі лікарняні клоуни — тільки актори, і ми не робимо фокуси. Саме зараз стала зрозуміла цінність нашої роботи. У європейських країнах такі клоуни є, навіть, у штаті лікарень. Їх пускають і в операційні. Ми ж лише іноді можемо потрапити до маніпуляційного кабінету. Але кожен раз бачимо, наскільки дієво те, що ми робимо. Це в посмішках не тільки дітей, а і дорослих, лікарів, медсестер. У нас адаптивна підтримка, ми розраховуємо на ситуацію і в нашій справі дуже важливий партнер.
“Коли нам знову дозволили ходити до хворих діток як медичним клоунам — це було першим промінчиком реальних почуттів”, – каже Юлія
— Який у вас костюм?
— Нам не можна носити нічого кольорового, яскравого, бо це може мати психологічний вплив. У мене біла сорочка, яку я дуже давно купила в одному з одеських секондів, мамин джинсовий комбінезон, якому більше років, ніж мені, і гетри, які подарував мені друг. На голові — дві косички.
«Майже на останні гроші зробила фотосесію»
— Рік тому відбулися зйомки детективу «Митець», де ви граєте роль аналітикині.
— Так, запрошення у серіал для мене було поворотним і вчасним. Це був той момент, коли я думала, що, може, вже не буду займатися акторством. Пам'ятаю, як майже на останні гроші зробила фотосесію і відправила на кастинги. Ні на що особливо не розраховуючи. І тут приходить запрошення на «Митець». До цього за часів повномасштабки я зовсім не знімалася. Памʼятаю, їду на проби з Одеси до Києва, намагаюся готуватися в автобусі й розумію, що напевно не готова до ролі. Дочекалася девʼятої години ранку і написала кастинг-директорці, що не приїду. Дякую, за те, що вона дуже обережно відмовила мене від такого рішення. Кінець кінцем, роль стала поворотною.
У серіалі “Митець” Юлія Амелькіна зіграла аналітикиню
— Що для вас пішло вже з цією війною?
— Думки про те, що я — найнещасніша людина у світі. Раніше було таке. Зараз я намагаюся побачити більше смішних речей, які мене оточують. Повністю змінився уклад мого життя, але не можу сказати, він став кращий чи гірший. Він — інакший.
— Про що мрієте після нашої перемоги?
— Мрія не змінилася з початку вторгнення — зібратися всім рідним і друзям за великим столом. Це має бути довгий одеський стіл за яким ми всі будемо їсти плов — нашу з друзями фірмову страву.
Раніше зірка «Лікарки Ковальчук» Анастасія Карпенко згадала найстрашніші дні, життя за кордоном та звикання до війни.
Читайте також: «Чи страшно? Так. І це нормально»: актор Юрій Дяк про випробування під час великої війни
Проєкт «Митці під час війни» створений при підтримці Baltic Centre for Writers and Translators.