Російська ракета вбила Івана у день його 22-річчя: після загибелі сина-героя мама з Костянтинівки перепоховала його у Києві

Іван Кондрашов змалку мріяв стати журналістом, але доля вирішила так, що вступив до Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Іван радів, що стане військовим психологом, бо прагнув допомагати іншим. Планував залишитись у столиці, мав кохану дівчину, з якою хотів створити родину. Та напередодні великої війни, отримавши диплом магістра, молодого фахівця направили на службу до 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Й з перших днів вторгнення Іван був на передовій, служив офіцером-психологом артилерійського дивізіону. На жаль, 20 червня 2022 року, у свій день народження, під час виконання бойового завдання у Дружківці Іван загинув. Сталось це внаслідок ворожого ракетного удару. 22-річний лейтенант нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Його портрет увійшов до артпроєкту «Наші», який створила землячка героя Оксана Шабас.

«Його жарти змушували сміятись навіть у найважчі дні»

— Іван виріс у місті Костянтинівка Донецької області. Синочок вчився гарно, любив гуманітарні предмети, — розповідає «ФАКТАМ» матір героя Ольга Кондрашова. — Після закінчення школи він планував вступити на факультет журналістики. Та не зарахували, сказали, що не вистачило балів з іноземної мови. Ви б бачили розпач Івана. Миритись з цим він не хотів, подав апеляцію. Його наполегливість вразила адміністрацію університету. Зрештою, йому запропонували навчання у Військовому інституті КНУ імені Тараса Шевченка на офіцера-психолога. Ще й бюджет. Син був щасливим. Усе в нього вдавалось, за відмінні успіхи отримував стипендію.

ВІДЕО ДНЯ

“Син був щасливим, коли вступив до Військового інституту КНУ імені Тараса Шевченка”, – розповідає мама Івана Кондрашова

Володимир Чумак, колишній одногрупник та товариш полеглого, розповів, що Іван був командиром відділення:

— Він відразу зарекомендував себе як спокійна, врівноважена, відповідальна та чуйна людина. Завжди був уважним до оточення, товариським і водночас дуже стриманим. Пам’ятаю, як наприкінці курсу молодого бійця, мені зателефонувала чи то мама, чи то бабуся Вані й дуже схвильовано запитала, як він поводиться, чи не бешкетує. Я щиро здивувався самому формулюванню цього питання. Відразу заперечив: мовляв, який там бешкетник — Ваня проявив себе зразково, був старанним, дисциплінованим, відповідальним. Людина на іншому кінці слухавки лише розсміялася з полегшенням. Тоді я ще не знав, що в Івана була особлива риса — турбота про рідних. Він ніколи не показував слабкості, навіть коли служба давалась тяжко. А давалась вона всім нам нелегко.

Згодом я мав нагоду познайомитися з його мамою, здається, під час присяги. Вона, як і раніше, поцікавилася, як справи у сина, і я не вагаючись повторив ті самі слова. Інакше й не міг, бо Іван справді не давав жодного приводу говорити щось погане. Він ніс службу гідно, а складнощі сприймав із гумором. Власне, це стало його фішкою. Багато хто в групі досі пам’ятає ті моменти, коли його жарти змушували сміятись навіть у найважчі дні.

Не можу сказати, що ми були з Іваном найкращими друзями. Але завжди підтримували зв’язок. Він був уважним — завжди вітання зі святом, коротке повідомлення, дзвінок, щирий інтерес до справ. Ділився і радощами, і тим, що хвилювало. Хоча, правду кажучи, «невдачами» це було важко назвати, скоріш питання, які він вирішував швидко, нестандартно і з притаманною йому легкістю. У нього був талант домовлятись — не хитрувати, не викручуватись, а саме домовлятись. І робив це так, що було вигідно всім. У цьому було щось по-справжньому підприємницьке. Такий собі стратег із людським обличчям.

“Всі проблеми Іван вирішував швидко, нестандартно і з притаманною йому легкістю”, – згадує Володимир Чумак, колишній одногрупник та товариш Кондрашова

«Не простила б собі, якби могилу сина знищили окупанти»

В грудні 2021 року Іван Кондрашов закінчив навчання і отримав диплом військового психолога. Після того молодого та перспективного офіцера направили служити до міста Володимир на Волині у складі 14-ї механізованої бригади.

— Якось заступив разом з Іваном у денне чергування по ВСП. Після загального обходу ділянки відповідальності черговий офіцер відпустив нас, оскільки це був вихідний день, то трохи раніше, ніж зазвичай, — пригадує побратим бійця Єфрєм Махов. – Було ще холодно, і ми вирішили десь погрітися та перекусити, бо не поснідали зранку. Вибір впав на «Пузату хату». В мене якраз були проблеми з грошима, то Ваня запропонував мене пригостити. Я відмовлявся, та він сказав, що колись я йому допомагав і колись ще допоможу, тому, мовляв, погоджуйся. Після смачного обіду ми заснули прямо за столом, поки до нас не підійшла прибиральниця і не сказала, що так не можна.

Читайте також: «Толя встиг надіслати татові відео, де він лежить поранений»: мама 20-річного прикордонника «Монтани», який залишив академію, щоб захищати країну

З початком повномасштабної війни Іван Кондрашов надавав психологічну допомогу своїм побратимам. Відважний воїн ніс службу на Житомирщині, Миколаївщині, Дніпропетровщині, Харківщині та Донеччині. Йому дуже боліло те, як російські вороги нищать його рідну Костянтинівку та інші міста.

22-річний лейтенант Іван Кондрашов нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)

— Навіть вже перебуваючи в зоні бойових дій, виконуючи складні та небезпечні завдання, Іван виходив на зв’язок, ділився інформацією, що могла зберегти комусь життя, — додає Володимир. — І робив це не зі службового обов’язку, а просто так, по совісті. Бо таким був Ваня — людиною, яка жила не для себе, а заради інших. Маленький лицар із великим серцем.

Читайте також: «Не залишив моїй дитині хоча б малюсінького шансу на життя»: мама Героя України Дмитра Масловського, якого вбив російський штурмовик

20 червня 2022 року, у свій день народження, під час ракетного удару по місту Дружківка Іван Кондрашов загинув. Матір досі згадує цю трагедію зі сльозами на очах.

— Ніщо не віщувало біди. Синочок був у Дружківці, це не лінія фронту, на той час тихе місце, — розповідає Ольга Кондрашова. — На початку дев'ятого ранку розмовляв із бабусею, жартував і обіцяв, що наступний день народження обов'язково відзначить у родинному колі. Я теж ще встигла привітати зранку Івана. Вкотре зазначила як сильно люблю і молюсь за нього та наших воїнів. Попросила одне — берегти себе, бо ми всі чекаємо на нього вдома. Іван пообіцяв, що так і буде… Знаю, що поруч із місцем, де були бійці, знаходилися склади. Син відійшов в той бік, бо хтось йому зателефонував. За секунди прилетіла ракета. Іван загинув єдиний з усіх. Оскільки тіло сильно обгоріло, впізнавали його за ДНК-процедурою.

Портрет Івана Кондрашова увійшов до артпроєкту «Наші», який створила землячка героя Оксана Шабас

Спочатку захисника поховали у рідній Костянтинівці, а потім у зв’язку з бойовими діями родина прийняла непросте рішення — перепоховати його в місті Київ, на Алеї Слави Лісового кладовища.

— Тепер розумію, що все правильно зробила, адже Костянтинівку цілодобово бомблять, стирають з лиця землі. На цвинтар вже не поїдеш, а я б не простила собі, якщо могилу сина знищили окупанти. Мені хочеться часто їздити до Івана, розповідати, яким нестерпним стало життя без моєї кровинки, — каже згорьована мама. – В Івана було багато друзів, а з дівчиною — шалене кохання. Він купив обручку і хотів освідчитися, але дівчина отримала її після загибелі милого…

Ніколи не перестану любити сина і казати, що він був, є і буде найкращим сином, найсвітлішою людиною, яка залишила слід у цьому світі. Моє серце завжди буде з ним, і поки я жива, я буду берегти й передавати пам’ять про Ванюшу далі. Бо любов сильніша за смерть, а пам’ять сильніша за час.

Раніше «ФАКТИ» розповідали історію 25-річного захисника Андрія Лінійчука, який освідчився коханій 28 квітня, а через два роки в той самий день і місяць загинув. Воїн посмертно став Героєм України.