В колонному залі Київської міської державної адміністрації відбулася презентація книги широко відомого спортивного журналіста і коментатора Валентина Щербачова «Блохін». Вона ілюстрована фотографіями Йосипа та Юхима (батька і сина) Шаїнських. Нагадаємо, що Олег Блохін увійшов до списку 100 найкращих футболістів усіх часів, складеного журналістами популярного британського видання FourFourTwo.
– Влітку 1952 року відбулася Олімпіада в Гельсінкі (це були перші Олімпійські ігри в яких взяли участь радянські спортсмени. – Авт.). — розповів на презентації Валентин Щербачов. — До складу збірної СРСР, яка поїхала тоді в Гельсінкі, включили багато представників України. Серед них могла бути й мама Олега Блохіна, легкоатлетка Катерина Адаменко. Але вона була вагітною. Весною того року керівництво сказало їй — або або. Вона вибрала дитину. Сина Олега народила 5 листопада. До речі, Катерина Захарівна хотіла, щоб Олег став, як і вона, легкоатлетом, бо мав прекрасні спринтерські дані — 100-метрівку пробігав з м’ячем, як розрядники в спринті без м’яча.
На кафедрі фізичного виховання Київського інженерно-будівельного інституту Катерина Захарівна пропрацювала до 1991 року. Я одного разу запитав її: «Вам вистачає на життя?» «Ти знаєш, я ніколи нічого не просила у держави, — відповіла вона. — В мене два сина — Микола (науковець-хімік, професор, тоді він ще був живий — Авт.) і Олег. Вони моя надія і опора». Катерина Захарівна родом з Київщини. В столицю приїхала в 1930-і роки вчитися на швачку. Стала займатися спортом і здобула на цій ниві чималих успіхів — була чемпіонкою і рекордсменкою СРСР.
Зауважу, що завдяки батьку Олега Блохіна, колишньому військовому, п’ятиборцю Володимиру Івановичу Блохіну, зібрано чималий архів (публікацій, фотографій, відео) про його сина.
«Щоб виконати журналістське завдання, я з серйозним тоном спитав Олега Блохіна: «Скажіть, будь ласка, як ваше прізвище?»
Планувалося, що презентації книги візьме участь Олег Блохін.
ВІДЕО ДНЯ
Разом з автором книги Валентином Щербачовим (праворуч) на презентації про Блохіна розповідали Іван Яремчук (в центрі) і Юрій Дмитрулін (ліворуч), які в різні часи грали в «Динамо». Фото автора
– Олег захворів, вчора казав: «Наковтаюся таблеток і прийду», — пояснив Валентин Щербачов. — Але зранку йому стало дуже зле. Лікарі запідозрили двосторонню пневмонію. Він написав мені: «Думаю, коли видужаю, ми всі зберемося, і я загладжу цю провину».
РЕКЛАМА
На обкладинці книги «Блохін» на видному місці написано «Фотографії Йосипа та Юхима Шаїнських». За словами Щербачова, заради знімків навіть дещо скоротили текст книги.
Обкладинка книги Валентина Щербачова «Блохін»
Шаїнський-старший, на жаль, вже пішов з життя. А його син, відомий спортивний журналіст, який в радянські часи працював в «Спортивній газеті» та журналі «Старт», Юхим Шаїнський давно мешкає в Німеччині. В презентації він взяв участь по відеозв’язку.
РЕКЛАМА
— Дехто з журналістів вважає, що з Блохіним не просто спілкуватися, — каже Юхим Шаїнський. – Я підтвердити це не можу. Щодо цього розповім дві історії. Перша трапилась в переможному для нашої улюбленої команди 1975 році. «Динамо» тоді виграло Кубок володарів кубків і Суперкубок УЄФА. А Олега Блохіна визнали найкращим футболістом року в Європі і відповідно він отримав «Золотий м’яч» (за всю історію українського футболу цю нагороду присуджували трьом нашим футболістам: в 1975 році — Олегу Блохіну, у 1986-му — Ігорю Бєланову і у 2004-му — Андрію Шевченку — Авт.).
Після дуже вдалого сезону, наприкінці 1975 року, Валерій Лобановський організував на базі «Динамо» у Конча-Заспі зустріч із фотожурналістами. Але вийшло так, що я на неї запізнився. Коли врешті приїхав, надмірна увага фотокорів почала трошки злити Блохіна, і, як я зрозумів, він явно хотів вже піти від них. Але ж журналістське завдання я мав виконати. Тож придумав зробити так: сховав фотоапарат в кофр, витяг звідти блокнот і ручку. Без, можна сказати, «зброї» (фотоапарата) направився до Блохіна. Серйозним тоном запитав: «Скажіть, будь ласка, як ваше прізвище?» Він оцінив мій хід, розсміявся, розслабився і я зробив серію фотографій.
Другий випадок, про який хочу розповісти, стався в 2006 році на чемпіонаті світу з футболу в Німеччині. Нагадаю, тоді збірна Україна досягла свого найбільшого успіху на сьогоднішній день — дійшла до чвертьфіналу. До речі, легендарний німецький футболіст Франц Бекенбауер казав, що нашу команду він вважав не явним, але все ж фаворитом того чемпіонату світу.
Так от, перед початком ЧС-2006 я мав завдання написати про те, як збірна України готується до матчів. Я підійшов тоді до Блохіна, сказав, що розумію, яка напруга перед стартом чемпіонату, тому зараз нічого запитувати не буду. Поставлю декілька запитань на пресконференції.
Уявіть — великий, як в кінотеатрі зал. Я скромно сів в першому ряду. Вирішив не поспішати зі своїми запитаннями. Англомовні колеги почали ставити запитання, які виявились не надто грамотними, а деякі не зовсім тактовними. Було помітно, що Блохін почав через це дещо нервувати. Після чергового такого запитання він сказав: «Все. Тепер запитання на цій пресконференції ставитиме тільки Юхим Шаїнський». Чесно скажу — я від цих слів був щасливий.
РЕКЛАМА
Юхим Шаїнський. Фото з відкритих джерел
– Ми з Блохіним ровесники, — продовжує Юхим Шаїнський. — Багато хто бачив фотографію 1956 року, на якій Олежка Блохін, якому тоді не виповнилось й чотирьох років, тренується під керівництвом своєї мами, знаменитої тоді легкоатлетки Катерини Адаменко. Цю фотографію зробив мій батько Йосип Шаїнський. Я на 99,9 відсотків впевнений, що був поруч з татом. Бо він завжди мене брав з собою — на стадіон, на Матвіївську затоку, на кроси у передмісті Києва.
Ще скажу про таке: коли траплялося, що команда програвала по ходу матчу, в мене завжди була впевненість — якщо Блохін на полі, то «Динамо» відіграється. І в багатьох випадках так і відбувалося.
Олег Блохін із батьками. Фото Юхима Шаїнського
«Коли слід сконцентрувати гравців на задачі, Блохін вміє бути жорстким»
– Наприкінці 1973 року київське «Динамо» очолив 34-річний Валерій Лобановський, — каже Валентин Щербачов. — Він запросив до себе свого давнього друга Олега Базилевича, з яким в юності грав за «Динамо». Перед цим Базилевич як тренер вивів донецький «Шахтар» з першої ліги до вищої. Лобановський (головний тренер) і Базилевич (начальник команди) почали разом працювати в «Динамо». Вони залучили до роботи з командою науковців, яких очолив колишній легкоатлет Анатолій Зеленцов.
Навантаження на спортсменів суттєво збільшилися. Певно, не всі футболісти були задоволені цим. Проте у 1974−1975 роках стали помітними результати посиленої підготовки, яку започаткували Лобановський і Базилевич — здобуття Кубку володарів кубків у Суперкубку УЄФА.
Олег Блохін має сильний характер. Це наочно проявилось в матчі за Суперкубок УЄФА у 1975 році в Мюнхені, коли він взяв на себе ініціативу і забив гол, стартувавши зі своєї половини поля. Тренер Лобановський наполягав на командній грі (нагадаємо гасло — команда-зірка, а не команда зірок. — Авт.), а тут Блохін зіграв індивідуально, обіграв чотирьох футболістів суперника і приніс «Динамо» перемогу.
Матч з Баварією за Суперкубок УЄФА. Блохін атакує. Фото Юхима Шаїнського
Нагадаємо, Суперкубок УЄФА в 1975 році розігрувався між київським «Динамо» та мюнхенською «Баварією» за результатами двох матчів. Перший відбувся в Німеччині, в Мюнхені. «Динамо» здобуло перемогу з рахунком 1:0. І цей єдиний і тій зустрічі м’яч забив Олег Блохін. В другому поєдинку в Києві «Динамо» здобуло перемогу з рахунком 2:0, і знову двічі відзначився Блохін. Тож «Золотий м’яч» він заслужив на всі 100 відсотків.
У 1975 році Блохіна визнали кращим футболістом Європи і вручили «Золотий м’яч». Фото Юхима Шаїнського
У 1986 році під керівництвом Валерія Лобановського київське «Динамо» вдруге вибороло Кубок володарів кубків. На презентації книги «Блохін» виступив учасник того складу «Динамо» Іван Яремчук.
– Ще коли я вчився в київському спортінтернаті, мріяв грати в «Динамо», — згадує Іван Яремчук. — У 1975 році весь наш клас був на трибунах Республіканського стадіону на матчі з Баварією за Суперкубок УЕФА. Прийшли 100 тисяч вболівальників! Ми на власні очі бачили історичні голи Блохіна, тріумф «Динамо». Тож, ясна річ, я мріяв грати за цю команду.
І ось у 1985 році мрія здійснилась — мене, молодого тоді футболіста, запросили в «Динамо» з команди другої ліги. Перед цим Валерію Васильовичу Лобановському розповіли, про мене — що в команді СКА (київський клуб. – Авт.) є перспективний правий півзахисник. Динамівська легенда Анатолій Пузач приходив на матчі СКА, щоб оцінити мою гру. Врешті мене запросили в команду моєї мрії.
Тоді з одеського «Чорноморця» в «Динамо» перейшов Ігор Бєланов. Тож ми в той рік стали двома новачками в команді. Нас взяли в збірну СРСР. Пам’ятаю, я забив «Зеніту» і відтоді закріпився на правому фланзі пів захисту. За два наступні роки в складі «Динамо» я двічі ставав чемпіоном Радянського Союзу, виграв Кубок СРСР і нарешті — Кубок володарів кубків. Мені дуже приємно згадувати ті часи. Розумієте: потрапити в київське «Динамо» — це само по собі досягнення. А тут ще й здобув у складі команди такі трофеї! Таке може статися тільки завдяки Богу.
Блохін дуже талановитий футболіст з прекрасними швидкісними якостями. Я багато чому в нього навчився. Це на полі. В житті він тримався з почуттям власної гідності. Молодих футболістів тримав на певній дистанції від себе. Він старший від мене на 12 років. Я спілкувався переважно з ровесниками. Я тоді був молодий, дещо скромний і навіть сором’язливий.
Іван Яремчук (на фото праворуч) два роки грав за «Динамо». Фото Юхима Шаїнського
На презентацію книжки прийшов також учасник зіркового складу київського «Динамо» другої половини 1990-х років Юрій Дмитрулін. Саме в той період динамівці перемогли «Барселону» з рахунком 4:0 на полі суперника! Це сталося у листопаді 1997 року. І дійшли до пів фіналу Ліги чемпіонів (1999 рік), де, на жаль, поступилися «Баваріїї» (3:3 в Києві та 0:1 у Мюнхені).
– Мені пощастило зіграти лише один матч в збірній України, коли тренером став Олег Блохін, — розповів Юрій Дмитрулін. — Атмосфера в збірній була дуже хороша. Блохін вміє впливати на гравців: коли треба розрядити атмосферу в команді, йому вдавалось це зробити. Коли слід сконцентрувати гравців на задачі, він вміє бути жорстким. Це зіграло роль в тому, що команда успішно пройшла груповий етап і дійшла до чвертьфіналу чемпіонату світу. Ще на старті відбірної стадії він сказав, що збірна України пройде до фінальної частини чемпіонату світу з першого місця у групі. Я не чув, щоб якийсь інший тренер української збірної наважувався таке заявити. Його впевненість багато чого варта.
Коли тренером збірної України був Олег Блохін, команда дійшла до чвертьфіналу Чемпіонату світу. Фото з сайту ua-football.com
На запитання дітей, які займаються футболом про те, який матч в його кар’єрі був найважчим, Юрій Дмитрулін відповів: «Дві гри нашої збірної: України — росія та росія -Україна». Вони відбулися в 1998 і 1999 роках. В Києві збірна Україна перемогла з рахунком 3:2, а в москві зіграла внічию — 1:1.
Юрій Дмитрулін входив до зіркового складу «Динамо» у другій половині 1990-х років. На фото Дмитрулін (ліворуч) з Андрієм Шевченком. Фото з сайту ua-football.com
Зауважимо також, що на презентацію прийшла футбольна команда ветеранів війни з інвалідністю «Оболонь. Прорив», яку присутні вітали стоячи.
– Це перша київська команда, в якій буквально всі гравці — це учасники бойових дій, — розповів Валентин Щербачов. — Шукав їх по шпиталях. Зараз команда для них — по суті, родина. Її взяв під свою опіку футбольний клуб «Оболонь». А взагалі я з 2015 року займаюсь залученням ветеранів війни до спорту.
Раніше «ФАКТИ» розповідали історію військовослужбовиці ЗСУ Ольги Бенди, яка у 25 років під Авдіївкою втратила ногу. А вже за чотири місяці після важкого поранення дівчина впевнено стояла на протезі, почала займатися легкою атлетикою та взяла участь у марафоні. Зараз її натхнення та порятунок — ампфутбол — вид спорту для гравців з ампутованою кінцівкою.