Сьогодні ім’я Богдана Ляшенка — це не лише рядок у військовій історії України. Це пам’ять про покоління молодих українських офіцерів, які свідомо йшли туди, де шансів вижити майже не було. Про тих, хто тримав небо над Україною навіть тоді, коли воно палало. Йому назавжди 28 років…
ВІДЕО ДНЯ
2 травня — четверті роковини загибелі Богдана Ляшенка
Богдан Ляшенко народився 19 лютого 1994 року у селищі Вапнярка на Вінниччині. Саме там минули його дитинство та шкільні роки, хоча певний час він також навчався в Ірпені. Після закінчення школи обрав шлях, який став справою всього його життя. Він вступив до Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба.
Навчання він завершив у 2016 році з відзнакою.
Відтоді небо стало його фронтом
Ще з часів АТО Богдан виконував бойові завдання, здобуваючи репутацію одного з найпрофесійніших та найвідданіших пілотів армійської авіації. За його плечима були десятки бойових вильотів. Побратими згадують його як офіцера, який ніколи не ховався за чужими спинами та завжди брав на себе найважчі завдання.
РЕКЛАМА
На початку повномасштабного вторгнення росії українські льотчики здійснювали майже неможливе. Одними з найнебезпечніших стали польоти до заблокованого Маріуполя та на територію «Азовсталі», де українські захисники перебували у повному оточенні. Вертолітні екіпажі проривалися крізь щільну російську ППО, доставляли боєприпаси, медикаменти, евакуйовували поранених та підтримували гарнізон, який тримав оборону в надлюдських умовах.
Саме в одній із таких операцій ГУР 2 травня 2022 року, під час виконання бойового завдання поблизу села Ульянівка Запорізької області, бойову пташку було втрачено у пекельному небі війни. Командир ланки вертольотів 12-ї бригади армійської авіації капітан Богдан Ляшенко до останнього залишився вірним присязі та своєму обов’язку.
За особисту мужність і самовіддані дії він був нагороджений орденами Богдана Хмельницького II та II Iступенів ще за життя.
РЕКЛАМА
29 липня 2022 року Богдана Ляшенка посмертно нагороджено орденом Богдана Хмельницького I ступеня — за особисту мужність і самовідданність, проявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, а також за вірність військовій присязі.
Він не дожив до Перемоги. Але саме завдяки таким людям Україна продовжує боротися.
Вічна пам’ять Герою!
Інтерв’ю з мамою бійця «Азову» Владислава Литвиненка («Вектора») Вірою Литвиненко «Понад три роки урна з прахом сина зберігалася у нас вдома»: героя оборони Маріуполя поховали в день його народження — читайте на сайті ФАКТІВ.
РЕКЛАМА