Популярний актор, зірка фільму «Я, „Побєда“ і Берлін», серіалів та рідного театру у Івано-Франківську Іван Бліндар зізнається, що думав, акторством вже не буде займатись. Так було у 2022 році, на початку повномасштабного вторгнення, коли разом з акторами театру у Франківську організував волонтерський штаб. Але вже через два місяця акторство повернулося у його життя, спочатку на сцені, потім на зйомках фільму «Вартові Різдва» та у серіалі «Справа НБР» (ICTV2).
В ексклюзивному інтервʼю «ФАКТАМ» Іван Бліндар згадав найважчий період життя, панічні атаки та військове навчання.
«„Шахед“ вибухнув в 700 метрах від нас»
— Іване, вітаю з гучною премʼєрою «Марусі Чурай» у вашому рідному Івано-Франківському театрі.
ВІДЕО ДНЯ
– Це була дуже цікава копродукція колективу нашого театру та відомих режисера Олеся Саніна та музиканта Святослава Вакарчука. Відразу після премʼєри до нас зателефонувала сама Ліна Костенко, за поемою якої була поставлена вистава. Тільки закрилися куліси, всі актори ще були разом і вона по телефону сказала нам дуже приємні слова — це був такий історичний момент. Насправді наш керівник театру Ростислав Держипільський дуже давно хотів поставити «Марусю Чурай» і цього року вже «зірки склалися». Репетиції тривали десь біля місяця.
Іван БліндарРЕКЛАМА
— Тривоги їм не завадили?
– Саме під час репетицій до Франківську прилетів «шахед» і тоді вбив військового з донькою. У нас була перерва у репетиції, ми вийшли на перекур на службовий вхід і почули, як «шахед» пролітає прямо над театром. Він вибухнув в 700 метрах від нас — театр та пологовий знаходяться у центрі міста. Шок, звичайно, був у тому, що це трапилось посеред білого дня, вибух був у самісінькому центрі і забрав життя мирних людей.
— Як на пʼятий рік великої війни ви переживаєте тривоги та обстріли?
РЕКЛАМА
— Я живу на два міста — Івано-Франківськ та Київ. Звісно, у Франківську трохи легше, а коли буваю у Києві, то, як всі кияни, нервую та слідкую за повідомленнями. У Франківську також для ворога є багато «цікавих» місць, але ми не здамося. Мусимо жити далі — «щоб не плакати, ми сміємося».
— Ви зізнавалися, що час від часу все ж переживаєте панічні атаки.
— Так, я працюю зараз з психологом. «Атаки» були і до початку повномасштабного вторгнення, але війна загострила мою тривожність. І саме вона переросла у панічні атаки. Це відбулося десь рік після початку вторгнення. Бо перший рік я активно займався волонтерством і організм просто не встигав тривожитися. Але психолог пояснив, що такий стан має накопичувальний ефект і ось зараз, коли зменшилося волонтерство, опиняєшся наодинці і тривога починає вертатися. Ментальне здоровʼя для всіх українців зараз дуже важливе.
Іван з колегами-акторами на зйомках серіалу «Справа НБР»РЕКЛАМА
«Перші два місяці я так і жив у театрі»
— Яким було ваше 24 лютого 2022 року?
— Коли почалися перші тривожні новини від москалів, було зрозуміло, що щось почнеться і це тільки питання часу. За два тижні до повномасштабки ми з акторами театру почали ходити на стрільбища, такмед та саперну справу.
— Тобто, ви були готові до вторгнення?
— Перед вторгненням ми зрозуміли, що наш театр може стати великим пунктом волонтерства. Памʼятаю, я тільки приїхав з Києва, де представляв премʼєру фільму «Я, Побєда і Берлін». Вечором відіграв виставу, а вночі почалося вторгнення. Ми були готові, якщо щось почнеться, зібратися в театрі та розподілили, хто чим займається. Дома у мене були зібрані всі речі. Я тільки взяв їх, сказав батькам, що їду до театру, і все. Спочатку займався гуманітарною допомогою, потім амуніцією. Мій і нашої акторки Надії Левченко телефони були типу «гарячої лінії». Нам телефонували у будь-який час, і ми направляли людей, куди треба. Перші два місяці я так і жив у театрі, бо їхати додому не було сенсу.
— Чи думали тоді про те, що ваша професія може не повернутися?
— Перші місяці так і було. Хоча через два-три тижні після початку великої війни ми вже грали вистави у підвалі театру. Побачили реакцію глядачів і зрозуміли, що це для них дуже важливо. Хоча, при тому, я все одно кожного дня думав, що не повернуся до акторства і наскільки наша професія непрактична у часи війни. Але через два місяці до нас почали приходити військові, які брали участь у бойових діях. Вони нам дякували за те, що ми допомагаємо їм знову відчувати себе живими. І це нам давало розуміння, що наша професія не є даремною. Тому люди зараз більше обирають театр, а не кіно. Вони бачать щось живе, а не зроблене «колись».
— І тим не менш, ви активно знімаєтесь у кіно та серіалах. Нещодавно на ICTV2 вийшла «Справа НБР», де ви зіграли одну з головних ролей. Ви дивитеся проєкти, у яких знімаєтесь?
— Та дивлюсь, звісно. І «Справа НБР» мені, чесно кажучи, сподобалася. Найбільше кайфонув від акторської роботи і того, як наша команда загалом виглядає в кадрі. Нещодавно, навіть, натрапив на коментар: якийсь чоловік писав, мовляв, «яка прикольна команда, він би просто дивився серіал про те, як вони тусять разом, без жодних вбивств і розслідувань». І правда, мені цей вайб теж передався.
«Прикольна» команда «Справи НБР»
— Що змінилося в вас за ці роки великої війни?
— Можливо, став більш зібраним. Зʼявилося розуміння цінності часу, проведеного з рідними, близькими. Війна відібрала у мене багато друзів і рідних. На жаль, так є. Але ми мусимо жити далі і боротися, аби ці жертви не були даремними.
— Були думки, що і ви можете потрапити на фронт?
— Звісно. Чи страшно мені? Дуже. Щоб не боятися, я почав їздити на схід. Спочатку як волонтер, потім на зйомки кіно, показ фільмів для військових. Почав ходити на військову підготовку — щоб ближче познайомитися з цією справою. Коли я вперше поїхав на схід, то саме тоді почав пропадати мій страх. Поряд з військовими мені набагато спокійніше. Знаєте, більш за все нас лякає невідомість, і я б хотів, щоб з кожним місяцем наше суспільство ставало все більш і більш мілітаризованим.
— Яким ви бачите своє майбутнє?
– Це ще одна річ, яку змінила війна — я не загадую наперед. У мене є цілі, але я живу сьогоднішнім днем і намагаюся реалізовувати по-максимуму ресурс, який мені наданий саме зараз. Роблю те, що можу, з тими, хто поруч, там, де я є. А після нашої Перемоги… хочу поїздити по Європі, подивитися архітектуру. Хочу в Ріо-де-Жанейро, побачити статую Христа і повернутися до України. Бо після Перемоги у нас буде багато роботи.
Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв’ю з зіркою «Справи НБР» Михайлом Дзюбою, у якому він розповів про пережите під час великої війни.