24 лютого 2022 року не було несподіванкою — ми мали всі сигнали про велику війну, але суспільство й політики обрали комфортну ілюзію замість холодної реальності. Про це в своєму блозі в Facebook пише науковець Едуард Рубін, аналізуючи розсекречені дані розвідок та хронологію подій напередодні вторгнення рф в Україну
ВІДЕО ДНЯ
«Пам'ятаєте свої відчуття вранці 24 лютого? А тепер давайте чесно: чи дійсно це було для нас сюрпризом?
Минуло чотири роки з того самого лютневого ранку, а в українському (та й світовому) інфопросторі досі лунає скиглення болотного бугая: «нас же ніхто не попередив!».
Ця колективна травма стала ідеальним паливом для політичних спекуляцій і затишним виправданням для тих, хто до останнього відмовлявся дивитися реальності в очі.
РЕКЛАМА
Але якщо відкинути емоції та препарувати сухі факти, розсекречені дані західних розвідок і хронологію подій, вимальовується зовсім інша картина.
Ситуація кінця 2021 — початку 2022 року була БЕЗПРЕЦЕДЕНТНОЮ в історії світових війн. Це був абсолютний, тотальний розвідувальний стриптиз, влаштований союзниками для кремля.
Проблема була не у відсутності сигналів. Проблема полягала в тому, що суспільство та політики обрали затишну кому замість холодної реальності.
РЕКЛАМА
Західні спецслужби (насамперед США та Британії) засвоїли гіркий урок іракського провалу 2003 року. Цього разу вони спрацювали ідеально.
Вони застосували інноваційну стратегію «prebuttal» — випереджальне руйнування планів супротивника. Вони просто брали надсекретні дані про переміщення військ рф і одразу зливали їх у глобальний медіапростір.
Мета? Позбавити москву ефекту несподіванки та спалити їхні дешеві сценарії «під чужим прапором».
Поки у США політики ламали списи, хто переможе на наступних виборах — Байден чи трамп, американська розвідка працювала як годинник, транслюючи загрозу в прямому ефірі.
РЕКЛАМА
Освіжімо пам'ять. Ось коротка хронологія цієї тотальної «відсутності попереджень»:
1. Весна 2021: перше стягування військ рф. Потестували реакцію, змусили Захід вчергове висловити «глибоке занепокоєння» і формально відійшли. Але залізо й логістику для майбутнього кидка цинічно залишили в полях.
2. Жовтень 2021: ЦРУ та MI6 кладуть на стіл залізобетонний консенсус — путін готує масштабну бійню. До Києва летять перші офіційні меморандуми.
3. Листопад 2021: очільник ЦРУ Бернс летить до москви, безуспішно намагається звернутися до залишків розуму діда в бункері, плює на це і відправляє делегацію просто до Києва.
4. Грудень 2021: The Washington Post публікує детальні мапи майбутнього наступу зі 175 тисячами солдатів рф. Читає весь світ.
5. Січень 2022: директор ЦРУ особисто сидить у київському бомбосховищі з нашим керівництвом і на пальцях пояснює, звідки полетить і де поїде.
Чому ж Київ сумнівався? У нашого керівництва було потужне психологічне алібі. Поки Вашингтон і Лондон били на сполох, Париж і Берлін ховали голову в пісок, сподіваючись задобрити крокодила.
Європейці, які роками сиділи на кремлівській газовій голці, просто відмовлялися вірити в ірраціональність москви. Вони вважали, що путін банально блефує, виторговуючи умови щодо Мінських угод.
Епопея аналітичного паралічу закінчилася епічно: вже за місяць після початку повномасштабної війни очільника французької військової розвідки генерала Еріка Відо з ганьбою викинули у відставку.
Париж свято вірив, що війна обійдеться росії «надто дорого», намагаючись натягнути західну економічну логіку на імперську шизофренію. Наївні. Ніби на болотах колись рахували ціну життів своєї біомаси.
Найбільш парадоксальний елемент міфу «нас не попередили» — це Головне управління розвідки. На відміну від політиків, ГУР МО не гралося в заспокійливе.
Ще в листопаді 2021 року Кирило Буданов в інтерв'ю американському Military Times виклав усе як є. Не абстрактні лякалки, а точний оперативний прогноз із мапою.
- Удари авіації та артилерії.
- Десантні операції на півдні та сході.
- І найголовніше — удар із півночі, з білорусі, просто на Київ.
Цю мапу передрукували всі наші ЗМІ. Будь-яка людина зі смартфоном могла побачити, як саме її вбиватимуть за три місяці. Але люди просто погортали стрічку, поставили лайк і пішли пити свій раф на мигдалевому. Війна війною, а кава за розкладом.
Тут ми підходимо до найболючішого. До когнітивного дисонансу між мапами розвідки та заявами влади про «шашлики на травневі». Це була не сліпота.
Це був жорсткий макроекономічний прагматизм, що межував із цинізмом виживання. Якби держава восени офіційно оголосила: «Завтра війна, пакуйте речі», Україна б рухнула ще до того, як перший танк рф перетнув кордон.
Пізніше розрахунки озвучили публічно: країна втрачала б по 7 мільярдів доларів на місяць. Інвестори б розбіглися, гривня перетворилася б на папір, банки лягли.
Але ГОЛОВНЕ — логістика. Уявіть мільйони охоплених панікою людей, які одночасно намагаються виїхати з мегаполісів. Траси перетворилися б на мертві тромби.
Настав би тотальний логістичний колапс, за якого армія ФІЗИЧНО не змогла б розгорнути ешелони, перекинути резерви та підвезти снаряди на позиції.
Держава свідомо пожертвувала підготовкою цивільних (укриття, сирени, тривожні валізки), щоб утримати економіку і не дати паралізувати військову логістику.
А сигнали ж ішли звідусіль. У лютому рф почала масовані кібератаки: лягали сайти банків, падав портал «Дія», розсилалися фейкові смс. Посольства західних країн палили документи у дворах і екстрено евакуювалися до Львова.
Олігархи та топчиновники фрахтували приватні джети та випаровувалися в напрямку Відня і Варшави. Невербальні сигнали волали гучніше за сирени.
І поки в ефірах крутили заспокійливі мантри, Головком Валерій Залужний робив свою роботу в режимі найсуворішої секретності. ППО приховано знімали зі стаціонарних позицій. Авіацію перекидали на запасні аеродроми. Особовий склад виводили з казарм у поля.
Іронія долі: саме те, що цивільне населення сиділо по домівках і не забило дороги біженцями, дало армії оперативний простір. Логістика спрацювала. Війська встигли розгорнутися і пережити перший масований ракетний удар без фатальних втрат.
23 лютого ілюзії закінчилися остаточно. Було введено надзвичайний стан. Увечері вийшло останнє, жорстке звернення до громадян рф, де вже не було жодного слова про весну.
А о 4:00 ранку 24 лютого Залужний зателефонував міністру оборони з короткою фразою: «Вони напали».
Нас попереджали. Усі, хто хотів чути — чули. Але ми опинилися затиснутими між втомленою невірою Європи, жорстоким прагматизмом власної влади, яка рятувала економіку, та нашим особистим небажанням дивитися в очі реальності.
Держава вижила інституційно, армія блискуче прийняла перший удар, але криваву ціну за цю рятівну тишу ми платимо й досі. Бо заплющені очі не рятують від ракети, що вже летить".
Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.